Читать «Ожеледиця» онлайн - страница 48

— А-а-а, — тільки й змогла вимовити Ліка.

Вони випили по чашці кави, від ціни якої у Ліки перехопило подих: два з половиною долара за малесеньку чашечку еспресо?!! Тож вона навідріз відмовилася заходити у Д’юті фрі молл. Навіть дивитися не бажала на всю цю брендову розкіш — звідки у неї такі гроші? Тож наступні дві години вони з Лавром вбивали, сидячи у залі очікування. Добре хоч, що працівники аеропорту почали проводити інтерв’ю для посадки на літак до Сіетла за півтори години до відправлення, а тоді заходилися знову сканувати речі й пропускати людей через металодетектор.

Вмостившись у літаку, Ліка тільки й встигла подумати: «Боже, майже десять годин у повітрі…» — і чи то від випитого коньяку, чи від втоми, чи від емоційної напруги заснула. Лавр же, пам’ятаючи про її, м’яко кажучи, неадекватну реакцію, вирішив її не турбувати. Після того, як літак злетів, він закрив ілюмінатор, опустив спинку крісла, вкрив свою помічницю, котра мило сопіла, пледом і розслабився сам. Тож друга частина польоту пройшла без пригод. Прокинувшись, вони, начепивши навушники, дивилися фільми — кожен свій, їли, пили каву і кока-колу. Ліка була тихіше води, нижче трави. Лавр не став питати, чому.

У Сіеттлскому аеропорту Такома їх чекала машина. Біля неї стояв високий спортивного вигляду інтелігент років сорока. Побачивши професора з дівчиною, він рушив їм назустріч.

— Оh! How are you, Lavrentiy? (О! Привіт! Як ти, Лаврентію?)

— I’m fine. Let me introduce you my friend Angelika (Лавр на американський манер зробив наголос на другому складі) (Я чудово. Дозволь мені представити тобі мою подругу Анжеліку).

— Nice to meet you, mе-еm, I’m David (Рад познайомитися з вами, мадам. Я Девід), — зустрічаючий простягнув Ліці руку.

— Me too. Me Lika, — тільки й змогла промимрити дівчина, з горем навпіл підібравши слова, а сама подумала: «Треба ж, який приємний підтягнутий чоловік. А я, вже не пам’ятаю де, чула, що в Америці все товсті… От уже дійсно не слід вірити всьому, що говорять!»

Їхали хвилин сорок. Девід зупинив машину і вийшов. Анжеліка вистрибнула теж, ледь не прибивши своїми дверцятами Лавра, який збирався допомогти їй. Він тільки докірливо похитав головою. Дівчина очима «по п’ять копійок» витріщилася на висотну світло-сіру будівлю з гострим піком зверху.

— Що це?

— Готель.

— Хілтон?

— Так, а що?

— Ми що, тут жити збираємось? — очі Ліки, здавалося, зараз вистрибнуть з орбіт. От тільки незрозуміло, куди — всередину чи подалі від сяючого чистотою і шиком холу готелю. Вона навшпиньки йшла за Лавром і Девідом і дихала через раз. Хіба могла вона подумати, що колись поїде в Америку і буде жити в знаменитому на весь світ готелі «Хілтон», у якому живуть одні мільйонери!

— Так, — все ще не розумів хвилювання дівчини Лавр, — нам тут забронювали номери. — І він знову переключився на обговорення з Девідом якихось питань майбутньої конференції, на деякий час зовсім забувши про Ліку.