Читать «Нейтрино залишається в серці» онлайн - страница 32

— Так ось, товариші, є така думка…

Я не втерпів і запитав:

— Прошу уточнити, чия думка?

Вольовий товариш з району розгубився. Він одразу не зрозумів смислу мого запитання. Багато років він починав свої промови цим реченням, і завжди воно діяло несхибно, а тут раптом таке запитання. Вольовий товариш просвердлив мене очима.

— Чия думка? — перепитав він. — Чия? Ну, коли вам так хочеться знати, моя думка. Особисто моя думка.

Під поглядом Чубарика зараз випаровувався б метал — він намагався тим поглядом мене стерти з землі, перетворити на порохняву. А в Карася очі сміялися. Він був веселою людиною, оцей велетень Карась.

— Є така думка, — знову почав вольовий товариш з району, — людино-роботи, яких ви тут змайстрували, повинні представляти на іншій плянеті не просто людину. Ми повинні підготувати з них пропагандистів і агітаторів, — промовець поглянув на нас з недовірою, мовляв, до таких, як ви, мабуть, не дійшов зміст моєї пропозиції. —Це завдання надзвичайної ваги. Коли іксияни не прилетіли до нас, певно ж — їхній рівень нижчий за наш. Наші роботи мусять переконати іксиян, що головне на першому етапі —піднести матеріяльні блага. Ми їм повинні допомогти в цьому. Треба, щоб наші роботи одержали максимум знань по передовій аґротехніці та інтенсифікації тваринництва. Там, на новій плянеті, також повинні боротися за піднесення культурницької роботи. Тому роботи мусять бути освіченими людьми. Тобто, я хотів сказати, вони мусять мати нашу ідеологію і високий освітньо-культурний рівень. А точніше — вони не повинні переносити з нашої Землі сміття на іншу плянету.

Ми всі засміялися. Тільки Чубарик не зрозумів дотепу вольового товариша. Він з подивом поглянув на нас. Чубарик не звик сміятися раніше, ніж засміється представник з району.

— Ви це здорово сказали про сміття. Цілком згодний. Ну, а що ви думаєте про таке: зараз ще точно ніхто не може сказати, які там розумні істоти, — Карась поглянув на мене, — на іншій плянеті. А може, там комахи? Тоді як нам бути?

— Комахи? — вольовий товариш з району розгубився. — Які комахи?

— Цього ніхто не знає. Ну, можливо, там величезні мурахи правлять світом.

— Знаєте, я не хочу уточнювати. Але гадаю: є наші комахи і не наші. Ми будемо мати справу з нашими комахами. А коли вони розумні і можуть навіть надсилати нам радіосигнали, то вони зрозуміють посланців Землі. На цьому дозвольте закінчити. Пробачте, я мушу йти.

Мені здалося, що вольовий товариш з району чимось незадоволений. Він дивився сердито не тільки на нас, а й на Чубарика. Мовляв, для чого ти мене сюди покликав? Адже ці люди зовсім не підготовлені до мого виступу.

Біля порога він зупинився і додав:

— Вам потрібен еталон, з якого мають брати приклад роботи? Я раджу вам використати товариша Чубарика. До побачення.