Читать «Нейтрино залишається в серці» онлайн - страница 31

— Звичайно.

Прюст прискорив крок.

— Так. Чудесно! Наша людина вже ходила в космосі пішки. Мене це дуже вразило. Це вище фантазії людської. Але ж я можу придумати ще вразливіші ефекти. Дозвольте, де ж тут конфлікт?

— Дуже просто. Один науковець доводить, що на якійсь там плянеті є життя, а другий категорично проти. Вони летять разом. От вам і конфлікт.

Прюст побіг. Потім зупинився. Я підійшов до нього. Він вхопив мого ґудзика.

— Цікаво. Але де ж тут кохання? Знаєте, мені найкраще вдається передавати людські почуття. А де в даному випадку кохання?

— Він кохає її. Вона залишається на Землі, а він летить. Повертається він через десять космічних років. А на Землі минає сто. Але, щоб його кохана не перетворилася на трухляву бабусю, він її перед відльотом законсервує. І вона збереже всі свої принадні якості. Уявляєте?

Прюст побіг. Він уявляв.

— Потім він повернеться на Землю, розконсервує її і почнеться пора чудесного кохання, — сказав Прюст.

— Щоб це не нагадувало сон сивої кобили, — погнався я за Прюстом, — можна зробити так: він привозить на Землю красуню з іншої плянети. Він кохає ту красуню. Але, коли розконсервував свою колишню кохану, зрозумів — земної краси на небі не знайдеш. І він знову кохає свою колишню, законсервовану.

Прюст зупинився. Мій ґудзик тримався на одній ниточці.

— Слухайте, у вас чудесно працює фантазія. — Він вихопив з кишені бльокнота і почав швидко писати.

У кабінеті сидів Чубарик і ще один невідомий мені чоловік. Невідомий мені чоловік був могутньої статури. Червона шия боролася з вузьким комірцем. Шия переможе. Я переконаний у цьому. На рожевому, круглому обличчі зберігався вираз твердої впевнености. Це був вольовий товариш з району.

Кабінет Карася здався мені надзвичайно зручним. Невеликий письмовий стіл, біля стіни — напівкрісла. Сидіти в них не твердо і не м’яко. На стіні портрети Айнштайна і Павлова. А навпроти — невідома мені карта неба. На ній червона нитка показувала шлях від Землі до плянети Ікс.

Як завжди, бадьорим кроком до кабінету зайшов Карась.

— Пробачте, я трохи запізнився. — Він сів біля стіни і запропонував: —Надамо перше слово письменникові Прюсту.

— Дозвольте, дозвольте, — підвівся Чубарик, — я гадаю, вірніше, я наполягаю, щоб перше слово надати представникові з району. У нього обмежений час. Я запросив його на засідання, щоб одержати тверду установку в справі виховання роботів. Думаю, що заперечень не буде? — Чубарик подивився на нас. Він ніби додав до своїх слів, мовляв, які тут можуть бути заперечення, коли вольовий товариш з району прибув сюди.

Вольовий товариш з району став за стіл, обіперся об нього обома руками, трохи нахилився вперед і поглянув на кожного з нас сталевим поглядом. Під таким поглядом у людини можуть повзати мурахи по спині і вона починає почувати себе зовсім не людиною, а Гвинтиком. Закручуй його. Закручуй твердою рукою.

Та, дивна річ, нікому, хто тут сидів, не хотілося, щоб його закручували. Карась усміхався якимсь своїм думкам, Прюст дивився кудись у простір. Він не помічав вольового товариша з району. У мене також на обличчі було щось схоже на іронічну посмішку. Лише Чубарик, витягнувши коротку шию, перетворився зараз на організм, який здатний не тільки слухати, а вбирати, всмоктувати в себе все, що скаже вольовий товариш. Чубарик сидів струнко.