Читать «Нейтрино залишається в серці» онлайн - страница 30
Віктор Григорович Безорудько
Левандовський вийшов з-за столу, пройшов двічі з кінця в кінець лябораторії, потім сів знову. Щось у нього не виходило. Щось він не додумав. Чи, може, не знайде слів, щоб висловитися пристойно.
— Бачите, ви можете мене неправильно зрозуміти. А я цього не хочу. Я хочу, щоб ви зрозуміли мене саме так, як я думаю. Згодні?
— Звичайно.
— Ну, як же це все висловити? Вам не здається, що я зараз схожий на лірика, а не на фізика? Запевняю вас, що фізики мають такі ж почуття, як і романтики та поети. А дехто вважає, ніби наші душі просякнуті формулами. Ніби точні науки зробили нас такими точними, що наші почуття просто притупилися. А ви що думаєте з цього приводу? Хоч, правду кажучи, яке це має значення.
Він ще довго говорив, але я вдав, що все буквально розумію і не почуваю ніякого підтексту. А він же хотів в дуже делікатній формі сказати мені приблизно таке: «Забирайся звідси, юначе, бо я кохаю Інку, а ти стоїш на дорозі».
Ні, він цього не сказав. Він би ще говорив до вечора про фізиків і ліриків, та раптом прийшла Інка. Вона весело кивнула мені. Левандовський одразу спохмурнів і нахилився над своїми розрахунками та схемами.
— Ти сьогодні увечорі нікуди не йди, Вадиме!
— Підкоряюся наказові, —пожартував я.
— Не моєму. Я не вмію наказувати.
— А чиєму?
— Батько запросив тебе і Прюста до себе пити чорну каву.
— Ти теж візьмеш у цьому участь?
— Якщо тато не прожене.
— Він це іноді робить?
— Дуже часто.
Левандовський дивився на нас сумним поглядом. Я запитав у нього:
— Ви, здається, не все сказали?
— Все,'— відповів він. Потім хвильку подумав і додав: —Буде час на Землі, коли людям не доведеться розмовляти, щоб зрозуміти один одного. Велика енергія людської думки передаватиметься імпульсами мозку.
— Я б не хотів жити за тих часів, — сказав я.
— Ти базіка. Тобі тоді буде нудно, правда? — запитала Інка.
— Ні. Хтось сказав, що язик даний людині, щоб вона приховувала свої думки. А що тоді буде?
— І ти часто користуєшся язиком для цієї мети? — запитала Інка.
— Ні. Я спостерігаю такі якості в інших. Це мені дає насолоду.
Я попрощався з Левандовським. Інка проводжала мене. Коли ми вийшли з лябораторії, вона запитала:
— Про що ви розмовляли?
— Він доводив, що кохає тебе.
— Пра?
— Такого слова немає.
— Тепер буде.
— Ні, він нічого такого не сказав. Він говорив зовсім про інше, але я його саме так зрозумів. Фізики також можуть почувати і кохати. Це, між іншим, дуже добре.
— Чому?
— Тому, що ти зараз теж фізик, — і пожартував я.
9. Сміття з Землі на інші плянети не переносити
Прюст ішов поривчастими кроками. Він несподівано кидався вперед, ніби йому треба когось наздогнати, а потім раптово стишував ходу. Мені здалося, що Прюст ходить у такт своїм думкам. Коли виникає цікава думка, він уповільнює крок, а то й зовсім зупиняється, коли ж думка зникає, він кидається їй навздогін.
Ми йшли на засідання комісії. Прюст притишив ходу і сказав:
— Дуже дивно. Як це могло трапитися? Наша наука має величезні досягнення, а я не написав ще жодного фантастичного роману. Як ви гадаєте, слід за це братися?