Читать «Нейтрино залишається в серці» онлайн - страница 30

Левандовський вийшов з-за столу, пройшов двічі з кінця в кінець лябораторії, потім сів знову. Щось у нього не виходило. Щось він не додумав. Чи, може, не знайде слів, щоб висловитися пристойно.

— Бачите, ви можете мене неправильно зрозуміти. А я цього не хочу. Я хочу, щоб ви зрозуміли мене саме так, як я думаю. Згодні?

— Звичайно.

— Ну, як же це все висловити? Вам не здається, що я зараз схожий на лірика, а не на фізика? Запевняю вас, що фізики мають такі ж почуття, як і романтики та поети. А дехто вважає, ніби наші душі просякнуті формулами. Ніби точні науки зробили нас такими точними, що наші почуття просто притупилися. А ви що думаєте з цього приводу? Хоч, правду кажучи, яке це має значення.

Він ще довго говорив, але я вдав, що все буквально розумію і не почуваю ніякого підтексту. А він же хотів в дуже делікатній формі сказати мені приблизно таке: «Забирайся звідси, юначе, бо я кохаю Інку, а ти стоїш на дорозі».

Ні, він цього не сказав. Він би ще говорив до вечора про фізиків і ліриків, та раптом прийшла Інка. Вона весело кивнула мені. Левандовський одразу спохмурнів і нахилився над своїми розрахунками та схемами.

— Ти сьогодні увечорі нікуди не йди, Вадиме!

— Підкоряюся наказові, —пожартував я.

— Не моєму. Я не вмію наказувати.

— А чиєму?

— Батько запросив тебе і Прюста до себе пити чорну каву.

— Ти теж візьмеш у цьому участь?

— Якщо тато не прожене.

— Він це іноді робить?

— Дуже часто.

Левандовський дивився на нас сумним поглядом. Я запитав у нього:

— Ви, здається, не все сказали?

— Все,'— відповів він. Потім хвильку подумав і додав: —Буде час на Землі, коли людям не доведеться розмовляти, щоб зрозуміти один одного. Велика енергія людської думки передаватиметься імпульсами мозку.

— Я б не хотів жити за тих часів, — сказав я.

— Ти базіка. Тобі тоді буде нудно, правда? — запитала Інка.

— Ні. Хтось сказав, що язик даний людині, щоб вона приховувала свої думки. А що тоді буде?

— І ти часто користуєшся язиком для цієї мети? — запитала Інка.

— Ні. Я спостерігаю такі якості в інших. Це мені дає насолоду.

Я попрощався з Левандовським. Інка проводжала мене. Коли ми вийшли з лябораторії, вона запитала:

— Про що ви розмовляли?

— Він доводив, що кохає тебе.

— Пра?

— Такого слова немає.

— Тепер буде.

— Ні, він нічого такого не сказав. Він говорив зовсім про інше, але я його саме так зрозумів. Фізики також можуть почувати і кохати. Це, між іншим, дуже добре.

— Чому?

— Тому, що ти зараз теж фізик, — і пожартував я.

9. Сміття з Землі на інші плянети не переносити

Прюст ішов поривчастими кроками. Він несподівано кидався вперед, ніби йому треба когось наздогнати, а потім раптово стишував ходу. Мені здалося, що Прюст ходить у такт своїм думкам. Коли виникає цікава думка, він уповільнює крок, а то й зовсім зупиняється, коли ж думка зникає, він кидається їй навздогін.

Ми йшли на засідання комісії. Прюст притишив ходу і сказав:

— Дуже дивно. Як це могло трапитися? Наша наука має величезні досягнення, а я не написав ще жодного фантастичного роману. Як ви гадаєте, слід за це братися?