Читать «Нейтрино залишається в серці» онлайн - страница 28

— Дивно. А я над цим не подумав. А коли немає почуттів, то який же тут сенс? І секс?

— Справді.

Прюст схилив голову. Зараз упали на землю його чудові ідеї і розлетілися на шматки. І в усьому винен я. Мені хотілося врятувати майбутній роман, я сказав:

— Але це тільки припущення. Нам з вами доведеться працювати над цим питанням. Коли робот має бути схожий на людину, то він повинен мати і людські почуття. Ми з вами маємо зробити, щоб робот був цілком сучасний.

— Так, так. А коли вони будуть сучасними, то повинні читати сучасну літературу і розуміти її.

— Тоді треба вирішувати питання дуже просто: все відбувається на Землі. І ніякі вони не роботи, а наукові працівники. Вони щось винаходять. Припустімо, якусь там хемічну формулу. Вона винаходить, а він — ні. Тоді вона заради кохання каже, що він винахідник. Тут все — і особисте, і виробниче… — Я говорив з запалом. З генієм інакше розмовляти не можна.

— Це ви самі придумали? Просто чудово!

— Головне, читачі та, можливо, критики відразу зрозуміють, що й до чого. А це дуже важливо. На цьому все тримається — щоб гранична ясність була в усьому. Щоб відкрив книжку і з першої сторінки вже знав, чим все закінчиться. А то он Шолохову й досі пишуть читачі листи, мовляв, а куди ж пішов з останньої сторінки Григорій Мелехов. Просто неподобство! Коли ж усе ясно, жодного такого листа автор не одержить.

— А знаєте, у ваших словах є сенс. Все це треба виносити в собі. —Прюст багатозначно поглянув на мене.

Він замовк. Я теж. Він почав виношувати в собі. На його широкому чолі, ніби хвилі на озері, заграли зморшки. Він шморгав носом і трусив гривою. Потім він підійшов дуже близько до мене, вхопив за ґудзика і почав його крутити.

— Треба писати по-новому. Треба писати так, щоб усе було не ясно. Чудова новаторська ідея.

Він подав мені ґудзика.

— Дякую, — сказав я, ховаючи ґудзика в кишеню.

— Будь ласка. То ми маємо сьогодні вирішувати, яку душу вставити роботам? А що ви думаєте про це? — запитав Прюст.

— Я цілком погоджуюся з вами — потрібний еталон.

— Хіба я десь говорив щось подібне?

— Учора на засіданні наукової ради.

Прюст хвилину подумав і сказав:

— Пригадую. Справді, учора була наукова рада. Отже, ми маємо знайти такий еталон?

— Доведеться шукати. Добре було б прочитати роботові таку книжку, де є позитивний герой. Цілком позитивний. Без жодної плями, — запропонував я.

— Справді. Про такого героя, здається, була дискусія.

— Серед критиків, — додав я.

— Правильно. Але, здається, формули не знайшли.

— На жаль.

Наша розмова урвалася, — до кімнати влетів Зюзя-Музя.

— Тигре, ти тутечки. А я тебе шукаю. Тобі щось передали.

— Привіт, Варяг. Навіщо я тобі?

— Я не скажу так одразу. Спершу давайте полетимо на Місяць. Це ж не далеко, на Місяць?

— Дуже близько. Але, розумієш, у нашій ракеті зараз зіпсована терморегуляція. Може бути аварія.

— Аварія?

— Атож. Не надходитиме повітря. Буде там дуже холодно. Що ж мені передали?

— Записку. Тільки ти сам повинен здогадатися, від кого. Вона просила, щоб я не казав.

У мене застукотіло серце. Що це за ознака така — стукотить серце, коли мені радісно, стукотить, коли не радісно.