Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 59

Насправді бізнес існував сам по собі, незалежно від урядових постанов і програм, і був він різним. Одні комерційні фірми прямо підривали економіку держави заради власного зиску, інші ж, навпаки, її зміцнювали. Вододіл у бізнесовій еліті, яка сформувалася в політичні холдинги, залишався все-таки умовним. Кошти цих холдингів утримували на плаву відповідні партії, які працювали на імідж лідерів, забезпечуючи проходження їхніх законопроектів у парламенті. Тому, коли опозиція заговорила про відокремлення бізнесу від влади, більшість громадян сприйняла це як утопію. Тим більше подібна фразеологія не могла обманути журналістів.

Саме про це і розмірковував Євген у тролейбусі, дорогою до підприємства, почесний директор якого недавно став народним депутатом. Роман Червонець устиг переписати бізнес на дружину і тепер значився керівником одного із парламентських комітетів. Місцезнаходження підприємства підказав Євгену Чорнята. Інтерв’ю з королем солодких напоїв слід було здати випусковому редактору вранці. Отож сьогодні знову не вдасться побачити Настю, з жалем подумав хлопець.

Свіжопофарбовані вхідні ворота і охоронці в новенькій уніформі свідчили про поквапливі приготування. Назустріч журналісту вже поспішав сам директор.

— П’ять років нашому підприємству! Я збираю з цієї нагоди світську тусовку. Гулятимуть усю ніч! — гордовито вигукнув господар, який, здавалося, вже хильнув з нагоди ювілею.

З широким жестом пропускаючи гостя вперед, він підморгнув, неначе збирався сказати щось особливо пікантне:

— Дехто з журналістів отримав запрошення, зокрема й двоє ваших…

Депутат-підприємець вирізнявся експансивністю і гарячковістю.

— Я будую хмарочос майбутнього, — повторив він кілька разів протягом півторагодинної екскурсії підприємством. — Я зробив себе сам і при цьому ніколи не давав відкупного ні чиновникам, ні рекетирам.

Роман Червонець говорив правду. У минулому відомий спортсмен, він і в статусі міністра часом використовував прийоми самозахисту. Якось перед засіданням Камбіну один із присутніх, чиновник високого рангу, розпочав із ним суперечку з приводу перерозподілу нафти з держресурсу. Коли забракло аргументів — прошипів на вухо Роману Йосиповичу: «Жидівська морда». У відповідь той так стиснув чиновникові руку, що скінчилося переломом.

Услід за директором Євген увійшов до кабінету, стіни якого були обвішані всілякими дипломами на підтвердження якості продукції.

— Чому в Україну не йдуть інвестиції? — мов заведений, торохтів Роман Йосипович. — Бо розмова про притік іноземного капіталу починається із запитання чиновника: «А що я з цього матиму?» Не йдуть інвестиції й тому, що будь-який дозвіл на діяльність у сфері бізнесу з боку органів виконавчої влади можуть б «пробити» лише люди особливого складу, скажімо, такі, як я.

Ошелешений гостинністю, відвертістю і бурхливою приязністю Червонця, Євген повернувся до редакції в стані якоїсь ейфорії. Здавалося б, зібраної інформації вистачить на цілу книгу. Та коли Женя дав собі час, щоб охолонути, то звернув увагу, що в нотатнику мінімум записів, зате в руках — купа рекламних проспектів і застарілих прес-релізів. На щастя, всю зустріч було записано на диктофон. Тож лише над зчитуванням плівки доводилося сидіти півночі. Говіркий Чубенків герой засипав співрозмовника фактами, які стосувалися його конкретного бізнесу, але змовчав про те, яким бачить майбутнє країни і що для цього робить як депутат. Світоглядні засади цієї людини були зрозумілі — Роман Йосипович прагнув успіху в усіх сферах життя і скрізь уперто виборював першість. Він був одним із мільйонерів, які сиділи в парламенті.