Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 60

Женя просидів мало не до ранку над цим матеріалом.

IV

Поки політичні оглядачі «Моєї України» мляво відстежували парламентські будні, Євген, готуючи статтю про бюджет, поринув у вивчення рутинних фінансових звітів. З них випливала картина майже цілковитого виснаження державних ресурсів і бюджетної корупції. Пільги окремим підприємствам і несплата податків могли відіграти роль міни вповільненої дії. Вимушеним годувальником дистрофічного бюджету став «маленький українець». Держава як найбільший акціонер багатьох значних підприємств неспроможна була отримати свої законні дивіденди. Уряд насилу зводив кінці з кінцями, позичаючи кошти за кордоном або примушуючи комерційні банки купувати державні облігації. Був ще один спосіб утримати казну у пристойному стані — просто не повертати експортерам стягнутого з них наперед податку на додану вартість. Цим на вулиці Грушевського аж надто зловживали.

Хоча фракція патріотично налаштованих народних депутатів була найбільшою в парламенті, формування уряду пройшло без її впливу. Очоливши фракцію, Пасічник не став устрявати в дискусію навколо фінансово-економічних питань. Він віддав перевагу роботі в комітеті з прав людини і національних меншин. У риториці лідера з’явилися нові нотки та незрозумілі багатьом слова. Його заяви можна було тлумачити дуже широко — від прагнення до поступових перетворень шляхом внесення змін до Конституції аж до влаштування акцій громадянської непокори. Здавалося, Пасічник зважував сили, розраховуючи на руйнівний потенціал незадоволеної юрби, що поступово розросталася до розмірів країни. Поки ж він обмежувався торпедуванням деяких засад Основного закону, переважно у сфері місцевого самоврядування.

Проте ці спроби, позбавлені мас-медійної підтримки, не викликали жодного збудження на тлі застиглої річки суспільного життя. Народ, щодня переглядаючи пряму трансляцію із засідань Верховної Ради, реагував на неї як на реаліті-шоу, а потім за інерцією повертався до своїх буденних проблем. Політика і влада не входили до сфери життєвих інтересів «маленького українця», принаймні до певного часу. Більшість животіла у злиднях. Живучи на двадцять п’ять доларів на місяць, пенсіонери після кількох років депресії і хвороб вирушали на той світ. Народжуваність упала до граничної позначки. Населення країни скоротилося на кілька мільйонів. Заробітки «на стороні» стали єдиним порятунком для цілих сіл і містечок. Мільйони наймитів пов’язували своє життя з іншими країнами. Дехто сприймав злочинну діяльність як єдиний варіант виживання. І деградували якраз не найгірші.