Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 43

У суботу й неділю Євген не відходив від комп’ютера, все читав повідомлення на сайті «Українська правда». Після всього, що сталось у п’ятницю, чекали на якісь зміни, особливо сподівалася на зміни в своєму житті «Моя Україна».

«Летюча» нарада в понеділок, яка досі завжди відбувалась о п’ятій, з невідомих причин затримувалась. Усі давно зібрались, але редакторське крісло залишалося порожнім ще чверть години. Нарешті Олесь кахикнув і розпочав «летучку». Стислий огляд публікацій тижня, підготований Євгеном, мало кого цікавив. В один голос заговорили про гучні арешти студентів, які минулої суботи приїхали на перший з’їзд Всеукраїнського громадського комітету опору «За правду!». Із ними повелися мало не як із диверсантами, хоча в хлопців було залізне алібі — жодного не помічено під час бійки під стінами Адміністрації Президента, тим паче, що саме тоді проходив їхній з’їзд. Це не завадило міліції зняти юнаків з поїзда, вилучити студентські квитки й заарештувати.

Усі в редакції знали про те, що у завтрашньому номері «Моєї України» виходить величезний репортаж Олеся — очевидця подій. Уперше за весь час проведення акції антикучмістів у газети прорізався голос. Публікація за підписом Холодія містила його власні висновки. Побоїще біля пам’ятника, на думку Олеся, було ретельно зняте на відео, щоби ці кадри того ж вечора потрапили на телеекрани, а потім до справи взялися штатні пропагандисти. Владу страхали гасла «правдистів». До її планів не входило внесення змін до Конституції, внаслідок яких би збільшилися повноваження парламенту, було забезпечено свободу слова в країні та зменшувався вплив Росії на українську політику. Можновладці злякалися саме студентського руху, пам’ятаючи його роль у здобутті Незалежності.

— Нашій газеті потрібно відкрито стати на бік опозиції, — сказав Євген Чубенко.

Йому ніхто не заперечив, навпаки, почулися вигуки на підтримку цій ідеї. Саме тієї хвилини до журналістів нарешті приєднався редактор. Вигляд у нього був пригнічений і розгублений. Настрій зібрання він відчув миттєво.

— Ми вирішили, що більше не можна мовчати, — висловив загальну думку Олесь і прямо глянув Чорняті в очі.

Той кліпнув, ніби вітер вдарив йому в лице але нічого не сказав. Помітно було, що він не готовий до прийняття будь-яких рішень.

II

Сьома ранку — звичайний час для від’їзду у відрядження в травні. За вікнами автобуса залишались останні будови передмістя, ще трохи — і Київ, цей величезний мурашник, що кишить незадоволеними амбіціями, зникне з Євгенового життя бодай на кілька днів. Після березневих антипрезидентських виступів «Моя Україна» почала чимдалі відвертіше демонструвала симпатію до опозиції, але ізоляцію газети це тільки посилило. Щораз більше ставало зрозуміло, що зміщення Пасічника з посади — справа лічених тижнів. Зрештою, наприкінці квітня його відправили у відставку, причому в найпринизливіший спосіб — через висловлення недовіри парламентом. Задля цього постаралися есдеки і комуністи. Але в ті розпачливі хвилини розправи над демократичним урядом на площі перед Верховною Радою і навколишніх вулицях вирували акції підтримки опального прем’єра. Пасічник знайшов у собі сили щоб вийти до людей і промовити у натовп: «Я іду, щоб повернутися».