Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 173

Мальона негайно скористалася підказкою, і — яке щастя! Її взяли на вакантну посаду. Ось і сталося диво — на московський потяг вона не сіла.

II

— Чимало сюжетів світової літератури пов’язано саме із залізницею. У потягах відбуваються романтичні зустрічі героїв, нерідко й вирішуються їхні долі.

Цю глибокодумну фразу виголосила пані літ під сімдесят, із важкою статурою та імлистим поглядом. Втім, коли вона промовляла свій крилатий вислів, водночас подумки милуючись ним, погляд на якусь мить просвітлів. Вбрана вона була елегантно й мала модну зачіску що дало Діні підстави про себе назвати її «доцентом» — надто вже нагадувала колишніх викладачок Хопрової. Саме з нею Діні випало їхали в одному купе. Даму супроводжувала запопадлива молода колега, млосна білявка. Час би й познайомитися, подумала Хопрова. Якщо це киянки, то можна було б поцікавитися, навіщо вони навідувалися до Петербурга, які винесли враження… Якщо ж росіянки — навпаки, запитати, з чим їдуть до української столиці. М’яка говірка попутниць підказувала Ліні, що доля звела її з російськомовними співвітчизницями.

— Яке диво цей Петербург! — сказала білявка і глянула на Діну, ніби запрошуючи до розмови.

— Ваша правда, — погодилася Хопрова. — Але якщо архітектура — це застигла музика, то Петербург із його депресивним кліматом мав би звучати, як реквієм.

Супутниці миттєво перезирнулися. «Доцент» зауважила:

— Гадаю, ідеться про ваше суб’єктивне враження. Певно, ви маєте якийсь особистий рахунок до цього міста. Коли я відвідую Петергоф, то чую урочистий хорал. Царствена музика великої імперії.

Діна заперечливо хитнула головою і промовчала. Але співрозмовниця бажала продовження розмови:

— Ми побували на семінарі з вивчення російської мови на теренах колишнього Радянського Союзу.

— Не думала, що досі існують подібні програми, — сказала Хопрова. — Хто ж їх фінансує?

— Нам оплатила відрядження мерія Петербурга, — пояснила білявка. — А організатором заходу був московський Інститут Співдружності Незалежних Держав.

Сутеніло. Ліна глянула у вікно, за яким вирувала хурделиця. Точнісінько так було, коли три роки тому поверталася з Москви подумки повторюючи підтверджений тамтешніми лікарями вирок. Тоді Хопрова поквапилася розпорядитися майном. Нову квартиру в центрі Запоріжжя подарувала сестрі з сім’єю, а діагностичну лабораторію безкоштовно передала університету. У самої залишився лише веб-портал. Якраз у справах свого інтернет-ресурсу їздила в Пітер. Діна завжди почувалася «громадянкою всесвіту». Не переймалася відсутністю власного житла і будь-яких активів, окрім сайту. Були справи важливіші наприклад, те, як із таким здоров’ям щось устигнути. «Скільки Бог дасть — стільки й проживу», — вирішила жінка. Вірила, що будь-яку хворобу можна здолати, якщо вибудувати суто індивідуальну систему з поєднання різних лікувальних факторів. Щоранку ховала постіль в офісний диван, брала таксі та їхала на Хортицю, купатися в ополонці. І ось, нарешті, ці зусилля увінчалися перемогою — страшний діагноз було знято.