Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 164

Зранку розлючений і стомлений недосипанням Галіза увійшовши до свого службового кабінету, увімкнув телевізор. Транслювали мітинг, що відбувався неподалік. Люди з помаранчевою символікою зійшлися на зелені схили Дніпра, вслухаючись у слова, що линули з гучномовця на площі. Їм не потрібні були слогани Михайла Даниловича.

— Заходьте, — процідив крізь зуби заступник міністра, коли до його кабінету постукали.

Із передчуттям близької розправи до кабінету ввійшла Данина підопічна — чорнява, ставна молодиця з передмістя, яка гарно виконувала українські пісні на новорічному «вогнику», за вдачею тонкосльоза й вразлива. Саме їй доручили оглядати газети і веб-сайти інформагентств. Незібраність — був такий гріх у Катрусі; інколи пропускала повз уваги важливі публікації. Але гарною рисою цієї жінки були, поза сумнівом, тверезе мислення та почуття власної гідності, про яке Михайло Данилович невиразно здогадувався.

Слідом за Катериною, ніби на хвилинку, переступив поріг завжди бадьорий і зібраний Петро Тодоско. Останньою приєдналася до них Леся.

— Де ваші інформаційні повідомлення для сайтів, іміджеві інтерв’ю для друкованих видань? Тільки те й бачу що бігаєте з чайником, а роботи не видно. Ви, Катерино Пилипівно, можете сьогодні ж збирати речі. Решті даю час на виправлення.

Галіза розпорядився, щоб від сьогодні в прес-службі встановили чергування у вихідні та святкові дні, надали в режимну частину номери своїх мобільних телефонів і не сподівалися на відпустку найближчими місяцями.

Цього разу заступник міністра у своєму гніві був, як ніколи, переконливим. Працівники розійшлися по кабінетах ще в гіршому настрої. Катерина. Справи в неї і без того справи були кепські, через постійну зайнятість на роботі мало не розлучилася з чоловіком. У Петра Тодоска стосунки з дружиною теж зіпсувалися, а Лесі взагалі навряд чи світило заміжжя.

Міністерство з його радянською матрицею наживало чимдалі більше ворогів. Вони працювали в стінах цього ж відомства. «Антиродинний» режим не вперше розбивав сім’ї. За тих порядків, які тут встановив Марієв, його підлеглі втрачали взагалі право на будь-яке дозвілля. У паперах міністерства народ перетворювався на населення, а люди — на категорії громадян. Мінпраці зі своїм чільником претендувало на роль опікуна нації.

— За попереднього прем’єра такого гестапо не було. Це — фашизм, — рюмсала Леся, втираючись серветкою.

— Що тебе тут тримає? Молода, освічена! Навіщо так себе мучити? — спробував її втішити Тодоско.

— Та куди йти? Хто мене візьме, кому я потрібна? Ви ж бачите, скрізь безробіття. Чого ж я сюди влаштувалася?! Ось дочекаюся виборів і, якщо нічого не зміниться — піду!