Читать «Не повертайся спиною до звіра» онлайн - страница 108

Залякати відчайдухів із демократичного табору мало б отруєння Пасічника. Його знесилення й зовнішні прояви хвороби, тривала відсутність на мітингових майданчиках вразили всіх, хто так вірив у перемогу «помаранчевих». Через це й кружляли шляхами агітаційні автопробіги, наражаючись на загрозу бути випадково зачепленими КамАЗом. Нерідко для них прокладав маршрут «мерседес» Бориса Шевченка. Вороття не було. Настя сама не уявляла в президентському кріслі людини, яка спирається на голомозих. Якось один такий пізньої пори перестрів дівчину на вулиці. «Щас ударю — станєш інвалідом». Ось коли Невінчана відчула, що то таке безкарне повсюдне насильство. Від рук когось подібного загинули її батьки. Зрештою, Україна, в якій хазяйнують урки, — не її країна.

Поки їхали автівкою, дівчина віддавалася магії степових просторів. У вікна дихало теплим вітром. Слідом за цим прийшли радість і відчуття внутрішньої свободи. Навіть обриси дерев при дорозі викликали трепетний родинний відгук, що йшов із середини її єства. Настала її улюблена пора — надвечір’я. Перед вечором, о п’ятій, народилася Настя. То був час, коли зірки, ще невидимі, вже посміхалися землі, з якої потроху відступало сліпуче сонячне сяйво. Починалася зваблива гра тіней і світла. Сутеніло. З-за хмар визирав ріжок молодого місяця. Музика небесних сфер розливалася в самому повітрі. Щось незвичайне, загадкове й водночас привітне крилося в гойданні гілок, ніби хтось, за ними схований, нашіптував ніжні слова.

Ця неусвідомлена закоханість у тихе надвечір’я в Насті зародилася з дитячих літ. О п’ятій вона починала чекати на батьків, сидячи на лаві біля воріт. Інколи не витримувала чекання й стрімко вибігала назустріч — туди, де мала ось-ось з’явитися мамина або татова постать. Дівчинка бігла, часто-часто перебираючи ніжками, так, що аж п’ятки стукали у сіднички. Може, Настя любила цю пору за те, що саме тоді в дитсадку подавали простенький десерт на підвечірок.