Читать «Науково-фантастична пов╕сть "Програм╕ст".» онлайн - страница 29

Т╕ло Олега напружилося ╕ дроти на голов╕ за╕скрилися. Раптом четверо наглядач╕в, наче за командою, в╕дпустили Олега ╕ якась сила в╕дкинула ╖х на к╕лька метр╕в. Т╕╓╖ ж мит╕ шлем злет╕в з його голови ╕ впавши неподал╕к, запалав. Олег побачив, як з блискучого струменя вистрибнула Мар╕. Вона легко штовхнула Протера ╕ направивши на нього яскравий пром╕нь, розчинила його на др╕бн╕ частинки, як╕ спалахнувши, зникли. За дол╕ секунди силовий пром╕нь знищив ╕ пом╕чник╕в.

- Мар╕, невже це ти? - здивуванню Олега не було меж. - А хто вони?

- Це не жив╕ ╕стоти, - в╕дпов╕ла Мар╕, - вони програми. А саме Протер - це програма терм╕натор.

- Ти врятувала мен╕ життя, - мовив Олег. - Чому?

- Тому що ти створив мене ╕ я не можу тебе вбити. Насправд╕ ти ╖м не потр╕-бен, ╖м потр╕бен тв╕й мозок, або хоча б його електромагн╕тн╕ ╕мпульси.

Олег здивовано глянув на Мар╕.

- Ти потр╕бен мен╕, - сказала вона ╕ на якусь мить на ╖╖ щоках з'явився рум'янець. Але майже одразу ╖╖ голос зм╕нився. - Зараз не час виявляти емоц╕╖. На тебе розпочате полювання. Супутники сканують землю, щоб як т╕льки знайдуть тво╓ м╕сцезнаходження, спрямувати туди ракетний удар. Дов╕рся мен╕, я замаскую тебе сво╖м електромагн╕тним полем, ╕накше загинеш.

- Якщо я пов╕рю тоб╕,ти теж повинна мен╕ дов╕ритися. Нам треба д╕статися за сорок к╕ло- метр╕в в╕д цього м╕сця. Т╕льки там я буду в безпец╕.

- Добре, - сказала Мар╕. Вона об╕йняла Олега ╕ наче птах, що повстав з по-пелу, полет╕ла у небо. Вона стр╕мко набрала швидк╕сть. Розс╕каючи хмари, вона лет╕ла туди, куди показував ╖й Олег, екрануючи електромагн╕тн╕ ╕мпуль-си його т╕ла. Силове поле, яке було створено навколо них, мало сферичну форму ╕ сонячн╕ промен╕, взагал╕ будь-як╕ промен╕, не могли проникнути в середину сакрально╖ сфери. Невелика частина сонячних промен╕в в╕дбивала-ся ╕ це створювало видим╕сть вогняно╖ кул╕, яка швидко перем╕щалася по небу. Олег бачив п╕д собою панораму, як з швидкого л╕така.

Незабаром опинившись над л╕сом, вони пов╕льно знизились. Олег ╕ Мар╕ стояли м╕ж двома велетнями-дубами. Олег д╕став невеличкий пульт ╕ набравши код "Л╤ФТ", натиснув зелену кнопку. Ц╕╓╖ мит╕ в╕дчувся легкий поштовх ╕ та частина ╜рунту, на як╕й вони стояли, почала пов╕льно опускатися п╕д землю. Два дуби, як охоронц╕, ледь похитуючись, теж опускалися з ними. Опинившись п╕д землею, вони побачили двер╕ л╕фту, як╕ в╕дкрилися при наближенн╕ до них. В цей час ╜рунт п╕днявся вгору на те м╕сце, де був. Мар╕ ╕ Олег були в просторому л╕фт╕ на гладк╕й платформ╕. Звичайне сонце сховалося, а його зам╕нило при╓мне св╕тло, що випром╕нювалося л╕фтом.

Л╕фт безшумно переправляв ╖х дал╕. За п'ять хвилин в╕н опустився на двадцять к╕лометр╕в п╕д землю (к╕лометри з хвилинами в╕драховувалися на маленькому мон╕тор╕). Заблимало жовте св╕тло, двер╕ л╕фта в╕дчинилися ╕ Олег з Мар╕ опинилися перед пропускним пунктом.

Розд╕л 12.

С╕т╕комп.

Комп'ютер пов╕льно сканував Олега ╕ Мар╕. Широкий коридор, яким вони сюди д╕сталися, робив прост╕р надзвичайно великим. Жодного в╕кна, або електроприлада ╖м не трапилося, але не зважаючи на це тут було св╕тло, наче вдень. Це св╕тло випром╕нював тонкий шар пол╕меру, яким були покрит╕ ст╕ни ╕ стеля.