Читать «Народження країни. Від краюдо держави. Назва, символіка, територія і кордон України» онлайн - страница 58

Протягом більшої частини Першої світової війни українське питання використовували лише Центральні держави. У серпні 1914 р. українські емігранти у Львові та Відні (піддані Російської імперії) за сприяння австрійської влади створили Союз визволення України (СВУ), цілі якого були дзеркальними до цілей Карпато-руського визвольного комітету. СВУ розгорнув активну видавничу та пропагандистську діяльність у Центральних державах та нейтральних країнах. Зокрема, СВУ видавав німецькою та іншими європейськими мовами карти України, укладені Степаном Рудницьким, які засвідчували український характер Холмщини та Східної Галичини. Кілька карт було вміщено в довідниковій праці Рудницького «Ukraina, Land und Volk», виданій СВУ у Відні.

Українські партії Австрії для спільного відстоювання українських інтересів під час війни на початку війни об’єдналися у Головну українську раду (ГУР). ГУР виступала передусім за поділ коронного краю Галичина на українську та польську частини, а також за визволення українських земель у складі Росії. За наполяганням ГУР та за прикладом Польських легіонів Австрія створила у складі своїх збройних сил легіон Українських січових стрільців (УСС), який комплектувався з добровольців-галичан. Воякам УСС було оголошено, що вони змагаються за визволення своїх братів, поневолених Росією, але конкретних роз’яснень щодо перспективи створення української держави з боку австрійської влади не було. Питання, яким чином Відень збирався ділити відвойовані землі Російської імперії між поляками та українцями, залишалося відкритим. У травні 1915 р. ГУР та СВУ утворили Загальну українську раду.

Восени 1914 р. російська армія окупувала практично всю Галичину і на її землях було утворене Галицьке генерал-губернаторство. При цьому всупереч обіцянці князя Миколи Миколайовича не було проведено жодних заходів для закріплення польського характеру принаймні західної частини цього адміністративно-територіального утворення. Загальний курс петроградської окупаційної адміністрації в Галичині мав русифікаторський характер. Після двох років боїв, наступів і відступів генерал-губернаторство змінилося територіально й поширювалося тепер лише на частину Східної Галичини та Буковину, а польська Західна Галичина повернулася під австрійський контроль. У такому вигляді Галицько-Буковинське генерал-губернаторство зустріло російську революцію в лютому 1917 р.

Після відступу російських військ у серпні-вересні 1915 р. територія Конгресувки була поділена на зони окупації: північ залишилася німцям, а південні території відійшли під контроль Австро-Угорщини. Холмщина також була поділена між окупаційними зонами на німецьку (північну) та австрійську (південну) частини. Протягом 1915—1916 рр. Загальна українська рада домагалася від керівництва Австро-Угорщини визнання українського характеру окупованих Холмщини і Західної Волині та дозволу для українських установ проводити свою діяльність на цих територіях. Однак на той момент Центральні держави вважали польський фактор більш вагомим.