Читать «Народження країни. Від краюдо держави. Назва, символіка, територія і кордон України» онлайн - страница 56

В умовах, коли адміністративні кордони не могли служити орієнтиром, залишався етнографічний принцип. Але межі розселення свого народу ще треба було розшукати! Етнографи в XIX ст. ще тільки збирали первісний матеріал про населення Східної Європи. Саме вони продемонстрували на картах українську етнічну територію. Вважається, що першою з них була карта Павла Шафарика «Слов’янські землі», видана 1842 р. У подальшому етнографічні карти уточнювалися в деталях, спиралися на статистичні обрахунки і дані переписів.

Уявлення діячів національного відродження про західний і східний кордони України метафорично артикульовані в пісні «Ще не вмерла Україна» на слова наддніпрянця Павла Чубинського. У першому варіанті вірша (1862) цих рядків ще не було, але після написання галичанином Михайлом Вербицьким музики (1865) в одній із версій майбутнього гімну з’явилися слова:

Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону, В ріднім краю панувати не дамо нікому.

Поетичне вираження ідеї соборності було сформульоване також в австрійській Східній Галичині. Зокрема, у вірші-пісні Івана Франка «Розвивайся ти, високий дубе» (1883) є такі рядки:

Встане славна мати Україна, Щаслива і вільна, Від Кубані аж до Сяну-річки Одна, нероздільна. Щезнуть межі, що помежували Чужі між собою, Згорне мати до себе всі діти Теплою рукою.

Створена 1891 р. в Полтаві таємна студентська організація «Братство тарасівців» у своїй програмі проголошувала: «Самостійна суверенна Україна: соборна й неподільна, від Сяну по Кубань, від Карпат по Кавказ». Пізніше гасло «Одна, єдина, неподільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ» використав у своїй брошурі «Самостійна Україна» (1905) визначний діяч «Братства тарасівців» Микола Міхновський. 1895 р. галичанин Юліан Бачинський у книзі «Ukraina Irredenta» проголосив: «Україна для себе! От єї клич. Вільна, велика, незалежна, політично самостійна Україна — одна нероздільна від Сяну по Кавказ — от єї стяг!»

Як і українці, поляки на початку XX ст. також були бездержавним народом, розділеним кордонами імперій. У них були власні метафори на позначення меж Батьківщини. Поляки плекали ідею відродження держави «від моря до моря» («od morza do morza»). Під двома морями малися на увазі Балтійське та Чорне, що символізувало не межі розселення польського народу, а державні кордони за найкращих часів Речі Посполитої. Не метафорична, а більш конкретна програма передбачала відновлення держави у межах Речі Посполитої станом на 1772 р. (перед першим поділом цієї держави). Отже, поляки та українці мріяли про одні й ті самі землі: австрійську Галичину та російське правобережжя Дніпра. Якщо в Києві вважали ідеальним кордон із західним сусідом по річках Сян і Вепр, то у Варшаві проектували відновлення свого східного кордону по Дніпру.