Читать «Народження країни. Від краюдо держави. Назва, символіка, територія і кордон України» онлайн - страница 60

Тим часом на початку березня у Києві була сформована Українська Центральна Рада на чолі з видатним істориком і громадсько-політичним діячем соціалістичного спрямування Михайлом Грушевським. Скликаний Центральною Радою у квітні 1917 р. Всеукраїнський національний конгрес перетворив цю організацію з київського гуртка на загальноукраїнську національну представницьку організацію в Росії. Свій мандат Центральній Раді надали представницькі організації з усіх українських етнографічних земель у складі Росії, а також численні громади українців, які опинилися поза межами Наддніпрянщини. Евакуйована до Москви громада Холмщини на чолі з Ємеляном Вітошинським надіслала конгресові телеграму, в якій заявила про «гаряче бажання приєднатися до українського народу». Також надходили телеграми від військовополонених галичан — підданих Австрії, засланих у глиб Росії.

Бачення українськими політиками розв’язання національного питання відбилося у доповідях і резолюціях Конгресу. Загальною вимогою учасників зібрання було створення української автономії у складі федеративної Російської Республіки. У доповіді Валентина Садовського «Про територію і населення автономної України» західним кордоном української території визначалися Люблінська і Гродненська губернії. Межі Холмської губернії у складі України належало виправити згідно з етнографічним принципом. У резолюціях Конгресу зазначалося, що кордони між державами повинні бути встановлені згідно з волею прикордонного населення; для справедливого вирішення цього питання Україна мала бути допущена на майбутню мирну конференцію як держава, на території якої велася війна. Також заявлявся протест «проти претензій на землі непольські, заявлені польською Тимчасовою державною радою в декларації на заклик Тимчасового уряду Російського до з’єднання польського народу з вільною Російською державою. Народ український не потерпить ніяких намагань до захоплення прав на територію України, политу його потом і кров’ю». Якщо кордон у Холмській та Гродненській губерніях належало ще скоригувати, то Волинська, Подільська та Київська губернії вважалися безперечно й цілком українськими.

22 квітня 1917 р. російський Тимчасовий уряд за рекомендацією Центральної Ради призначив крайовим комісаром Галицько-Буковинського генерал-губернаторства (з правами генерал-губернатора) Дмитра Дорошенка — в подальшому активного діяча національної революції 1917—1920 рр. Це був перший у новітній історії українець, який після багатьох десятиліть австро-польського панування очолив Східну Галичину. Однак до перепідпорядкування краю Центральній Раді так і не дійшло: після контрнаступу Центральних держав у серпні 1917 р. Галицько-Буковинське генерал-губернаторство перестало існувати.

Протягом літа 1917 р. Центральна Рада намагалася порозумітися з Тимчасовим урядом щодо питання організації автономії України на територіальних засадах, проголошених Всеукраїнським національним конгресом. З цього приводу було ухвалено два універсали; щоправда, в них не конкретизувалося питання територій. У серпні Тимчасовий уряд Росії видав Тимчасову інструкцію, якою визнав юрисдикцію Генерального секретаріату (виконавчого органу Центральної Ради) над п’ятьма губерніями, замість дев’яти, як того вимагали українці. Втім, західний відрізок кордону не зазнав суттєвих змін і охоплював ті самі Волинську і Подільську губернії, тобто визначався річками Західний Буг і Збруч. При цьому зазначалося, що повноваження Києва можуть бути поширені також на інші губернії чи їх частини, якщо утворені на основі постанови Тимчасового уряду в цих губерніях земські інституції висловляться за бажаність такого поширення.