Читать «Народження країни. Від краюдо держави. Назва, символіка, територія і кордон України» онлайн - страница 59

5 листопада 1916 р. Берлін і Відень проголосили створення на території Конгресувки Королівства Польського (більш відомого як Регентське Королівство Польське). До організації королівства були залучені польські кола, які орієнтувалися на перемогу у війні Центральних держав і сподівалися, що після поразки Росії Польща розшириться на схід за рахунок «Земель забраних». У рамках повноважень, окреслених Австрією та Німеччиною, Польщею керувала Тимчасова державна рада (пізніше Регентська рада), яка готувалася до обрання короля. Найімовірнішим претендентом на трон був представник дому Габсбургів Карл Штефан. Установлення у королівстві австрійської династії давало полякам надію на майбутнє об’єднання в тому чи іншому вигляді з Галичиною. Цікава ситуація полягала в тому, що Карл Штефан Габсбург готувався стати королем Польщі та, в рамках унії з Австрією, утвердити польську владу в Галичині, а його син ерцгерцог Вільгельм, пізніше відомий як Василь Вишиваний, натомість приєднався до вимог українських партій про поділ коронного краю за національною ознакою.

У відповідь на створення Королівства Польського царський уряд 15 листопада 1916 р. виступив з декларацією, в якій підтвердив намір надати Польщі автономію у межах Росії. СВУ та українські партії, представлені в галицькому Сеймі та австрійському Рейхсраті, одразу розпочали боротьбу проти планів включення до складу Королівства Польського українських етнографічних територій. Зокрема, один із діячів СВУ Дмитро Донцов видав у Берліні німецькою мовою працю «Велика Польща і Центральні держави», у якій відстоював український характер Холмщини та Східної Галичини.

Російська революція

У лютому 1917 р. у Російській імперії відбулася революція, і на її південно-західних окраїнах виникли умови для національного державотворення поляків та українців, незалежно від політики, яку проводили за лінією фронту Центральні держави. Тимчасовий уряд утвореної в ході революції Російської республіки визнав де-факто незалежність Польщі, висловив намір сприяти відновленню польської держави на всіх землях, населених у більшості поляками, за умови укладення нею «вільного військового союзу» з Росією. Питання про кордони відновленої Польщі мало бути винесене на розгляд Всеросійських установчих зборів. Оскільки, безперечно, польські землі Конгресувки перебували тоді за лінією фронту (окуповані), польські діячі в Росії розраховували принаймні на самовизначення в межах «Земель забраних», а також частини австрійської Галичини, підконтрольної Росії. Тож польські ендеки в Петрограді звернулися до Тимчасового уряду з проханням визнати польський характер Галицько-Буковинського генерал-губернаторства.