Читать «Народження країни. Від краюдо держави. Назва, символіка, територія і кордон України» онлайн - страница 48

Першу етнічну карту Угорського королівства і, ймовірно, взагалі першу наукову етнічну карту якоїсь частини сучасної України, засновану на статистичних даних, створив словацький учений Ян/Янош Чаплович (1829, за іншими даними 1818 р.). Він також описує розселення та чисельність русинів. Уточнив і доповнив відомості Чапловича угорець А. Феньєш у «Статистиці Угорського королівства» (1843).

Перша етностатистична праця, присвячена безпосередньо Галичині, вийшла 1840 р. авторства М. Веселовського, але з огляду на згадану обмеженість статистичних даних, етнічні розбіжності визначаються тут лише за конфесією. Проте правила змінилися, і 1846 р. на підставі ревізії 1843 р. І. Гауфер опублікував першу в Австрії карту поширення мов на її території, де зокрема позначені своїм мовним ареалом і русини. Потім за матеріалами наступної ревізії 1846 р. аналогічну роботу здійснив Р. Фреліх.

Фундаментом же усіх подальших досліджень етнічного складу держави Габсбургів стала капітальна праця Карла Черніга «Етнографія Австрійської монархії» (1855—1857). Цей учений використав найширші дані: церковного обрахунку, адміністративної статистики з етнічним походженням підданих, результатів ревізій 1843 і 1845 рр. та перепису 1850—1851 рр. За обрахунками Черніга, русинів в Австрійській монархії налічувалось 2940,1 тис. (у Галичині — 2281,8 тис., на Буковині — 145 тис., в Угорщині (Закарпатті) — 440 тис., на Воєводині — 6,8 тис., в лавах регулярного війська — 65,9 тис.). Ці дані відповідали дійсності за винятком Буковини, де частина русинів була помилково віднесена до волохів. До монографії Черніга була додана вишукано виконана «Етнографічна карта Австрійської монархії», яка окремо вийшла 1857 р. Надалі на цю ґрунтовну карту чекатиме цікава доля, бо вона буде згаданою у тимчасовій конституції Західноукраїнської Народної Республіки, про що ми скажемо далі.

Отже, в Австрії, так само як і в Росії, учені зосередилися на вивченні етнічного складу населення у 1840-х рр., але досконаліші статистичні дані дозволили тут швидше та коректніше заповнити етнографічну карту держави. Надалі ж опрацювання чергових цифрових даних за результатами переписів стало буденною технічною роботою, результати якої вже опрацьовувались під час дослідження окремих етнічних груп Австро-Угорщини. Зокрема щодо українців на початку XX ст. такими дослідженнями займався відомий буковинський історик та етнограф Мирон Кордуба. Його праці набудуть активного вжитку під час національно-визвольних змагань 1917—1921 рр.