Читать «Народження країни. Від краюдо держави. Назва, символіка, територія і кордон України» онлайн - страница 37

До середини XVIII ст. відчувалося доволі чітке розрізнення України (Русі) та Московії, але після Полтави, із розгортанням зовнішньої експансії Санкт-Петербурга на захід та південь значення Гетьманщини в європейській політиці сходить нанівець. Інтерес до України час від часу пробуджується під час російсько-турецьких війн XVIII ст., але розвиток російської картографічної індустрії та поширення в західній літературі офіційної назви Росії впроваджують у картографічний обіг топонім «Малоросія» (щодо Лівобережжя), який констатує остаточне входження України до Російської держави, котра протягом XVIII ст. перестає на Заході називатися Московією.

Із поділами Речі Посполитої між Росією, Австрією та Пруссією і постанням найдражливішого у Східній Європі «польського питання» українські сюжети в картографії набувають лише епізодичного, маргінального характеру на наступні сто років. Поступове зникнення з карти позначило перехідний етап від часів козацької самобутності до формулювання на нових Засадах модерного українського національного проекту.

Від Малоросії до України

XIX століття як певний цілісний «історичний», а вже тим більше картографічний образ України для нас видається вочевидь «довгим» — 1795—1914 рр. 1795 р. відбувся третій поділ Речі Посполитої, який звів кількість «власників» українських земель до двох — Російської та Австрійської імперій. Більша частина північного Причорномор’я з 1790-х рр. належала Росії, а приєднання до неї 1812 р. Бессарабії остаточно засвідчило занепад османських впливів. Війни Австрії та Росії з наполеонівською Францією лише епізодично зачіпали Україну — в сенсі скороминущих незначних змін австрійсько-російського кордону або ж так і не здійснених планів французьких стратегів щодо розчленування західних володінь Росії. Надалі протягом сотні років у Східній Європі були відсутні настільки масштабні воєнні конфлікти, які могли б помітно змінити політичну карту регіону. Основний інтерес Росії був спрямований на Балкани та Близький Схід; програна Кримська війна з морськими державами обійшлася Петербургу втратами дрібними й тимчасовими; Росія, Австрія (з 1867 р. Австро-Угорщина) та Пруссія (з 1871 р. Німецька імперія) до певного часу були міцно пов’язані одна з одною співучастю у контролі польських проблем. Польські повстання 1830—1831 та 1863 рр. були придушені, засвідчивши вихідну недостатність потуги поляків. Очікування, що на цьому просторі міжімперської стабільності сколихнеться якесь нове «питання», видавалося принаймні наївним.