Читать «Народження країни. Від краюдо держави. Назва, символіка, територія і кордон України» онлайн - страница 35

Цікавим також є позначення України на карті «Королівства Польського» (1742) французького картографа Жана-Батиста Нулена. На ній ми бачимо три Русі. Одна — «Русь Польська, або Червона» (сучасна Україна), друга — південно-східна Білорусь (решта Білорусі — «Литва»), третя — «Московія, або Велика Русь». «Україна» на карті — це Поділля і Наддніпрянщина. Фігурує також прикметник «Мала» (Petite), але незрозуміло, чого він стосується, адже «Мала Польща» вже показана в районі Кракова та Любліна, імовірно — це Мала Русь. Розлогий поземельний коментар до карти пояснює вжиті назви:

«Русь Польська, яка також має назву Мала Русь, поділяється на Русь Литовську і Русь Червону. Далі ми говоримо (уточнюємо), що Русь Литовська належить державі Литовській.

Русь Червона є частиною держави Польської і поділяється на Русь окрему (Russie particuliere) та Україну (Ukraine).

Русь Окрема — це воєводства (palatinates) Хелма, Белза і Русі.

Україна — це землі козаків, що охоплюють провінції Волинь і Поділля, або козаків польських, козаків московських і козаків турецьких.

Провінція Волинь, яка поділяється на Верхню та Нижню Волинь, містить воєводства Луцьке і Київське; з додачею великої частини, що належить московитам.

Провінція Поділля, яка поділяється на Верхнє та Нижнє Поділля, містить воєводства Кам’янецьке і Брацлавське; з додачею великої частини Кам’янця у турків з 1672 р.».

Політична «гнучкість» англійського картографа Германа Моля у називанні територій і держав кумедно проявилася у розкішному «Новому і повному атласі» (Лондон, 1719), де майже кожна карта присвячена якомусь поважному можновладцеві — від англійської королеви Анни і герцога Мальборо до російського царя Петра І. Звичайна карта називається традиційно: «Московія в Європі». На ній «Russia», як було звично для північноєвропейської картографії, розташована біля Білого моря. А от у тому ж виданні на карті Московії, присвяченій «Петру Олексійовичу», назва країни змінюється: «Росія, або Московія». І з’являється на теренах Гетьманщини не менш цікавий, дещо заплутаний напис, який наводить на меланхолічні роздуми: «Землі старої України» або ж «Землі колишніх козаків» — залежно як читати...

До середини XVIII ст., після розв’язання «українського питання» Полтавою, здавалося, що карти України, засновані на Боплані, призабулися і вийшли з поточного обігу картографічних служб і редакцій. Наші краї знову опинилися на маргінесі уваги й на 1770-ті рр. начебто втратили свої географічні подробиці. Україну в якомусь сенсі можна було відкривати наново.

Та проте не будемо так швидко ховати карту України Гійома Левассера, вона втрапила ще в паризький «Універсальний атлас» батька і сина Роберів де Вогонді (1757). Але тут ми можемо простежити очевидний «польський слід», адже Робер-син був вихованцем і співробітником Нанайської академії. Останню утримував колишній польський король, прихильник Просвітництва (та й свого часу кореспондент Івана Мазепи) Станіслав Лещинський (правив у 1704—1709, 1733— 1734 рр.), коли був герцогом Лотаринзьким (1738—1766). Тож картографічні сюжети, пов’язані з Річчю Посполитою, мали певні пріоритети, адже «Україна» була картографічним нюансом саме до карт Польщі. У Вогонді вона знаходиться на польському правобережжі Дніпра. Якщо ж ми візьмемо ширші обрії чи більшу перспективу, наприклад карту Європи, то у Вогонді ми побачимо лише кордон Польщі та Європейської Росії по Дніпру. Тому наприкінці XVIII ст. за умови «скорочення» і зникнення самої Польщі «український сюжет» упав на рівень нижче неї в рейтингу імовірних політико-картографічних проблем. Польща стала «колишньою державою», але залишилася «країною»; Україна ж через набагато меншу або цілком відсутню політичну актуальність як назва на карті почала відверто «блимати», згадуючись дедалі рідше.