Читать «Народження країни. Від краюдо держави. Назва, символіка, територія і кордон України» онлайн - страница 36

Від доброї волі картографів та, певніше, тих установ, на які вони працювали, залежало, залишати на мапі Польщу після її остаточного поділу 1795 р. чи ні. Адже, якщо брати вже звичну з середини XVI ст. наявність на мапі державних та адміністративних кордонів, існувало очевидне право вибору: позначати лише держави (тоді вже не існує ні Польщі, ні тим паче України як адміністративних одиниць) чи звертати увагу ще на «країни» та «народи». Щодо останніх, то в ранньомодерний час «народи» залишилися поза Європою, оскільки варварський бездержавний світ стрімко віддалявся на периферію — Новий Світ, Африку, віддалену Азію, Океанію. «Народи» ототожнювалися з варварськими бездержавними племенами, яких тут уже не лишилося. Європа була континентом державних націй. У Європі, аби потрапити на карту як «не державі», треба було становити певну ексклюзивну спільноту — як от українські козаки, які доволі довго саме як «козаки» протрималися на картах Східної Європи в XVIII ст. Та оскільки етнографічні карти принесе з собою лише «націоналізована» середина XIX ст., то «полякам без Польського королівства» легітимне місце знайти було важко. Поляки на карти не потраплять до появи етнографічних, а от сама Польща на західноєвропейських картах уперто залишиться: як окремий об’єкт, хоч і де-юре не актуальний. Треба було якимсь чином тулити на карту Польщу як країну, а не державу. За винятком, звісно, карт тих, хто її поділив: Росії, Австрії та Пруссії.

За таємною угодою 1797 р. держави-учасниці третього поділу встановили, що сама назва Польщі мусить «зникнути раз і назавжди». Щось у цьому формулюванні нагадує слова Катерини II з іншого приводу: «Аби саме ім’я гетьманів було забутим». Те, що Польща, за словами славнозвісного американця Томаса Джеферсона, стала «країною, стертою з карти світу через розбрат її громадян», породило очевидний прецедент: чи достатньо «стерти з мапи» для того, щоб саме «питання» було знятим? І чи є присутність на мапі необхідною ознакою існування народу та країни?

* * *

Отже, підсумовуючи мандрівку України картами XVII—XVIII ст., ми можемо говорити про те, що після впровадження її назви в європейську географію Бопланом вона на тривалий строк закріплюється у свідомості західних європейців як «країна козаків». Козаки вважалися своєрідною частиною «руського народу». Можна було найчастіше зустріти вужчу локалізацію України — у Наддніпрянщині та на Поділлі, або ширшу — коли так підписувалися усі руські воєводства корони Польської (але із паралельною назвою «Червона Русь»). Протягом Хмельниччини, Руїни, численних антитурецьких кампаній, подій Північної війни Україна стала звичним географічним об’єктом на карті Європи попри те, що їй не вдалося усталити свій суверенітет і вона була розділеною по Дніпру між Польщею та Московією. Іноді її позначали окремим кольором у фактично етнічних межах українства, уникаючи російських або польських кольорів.