Читать «Народження країни. Від краюдо держави. Назва, символіка, територія і кордон України» онлайн - страница 39

Розташована на Правобережжі Київська губернія була складовою Київського генерал-губернаторства або Південно-Західного краю (південної частини Західного краю — російської частини колишньої Речі Посполитої) у складі губерній Київської, Волинської та Подільської. Термін «Нова Росія», що характерно, блиматиме лише на картах часів російсько-турецьких війн доби Катерини II або тих пізніших, які показують ці часи, при тому вкрай вузько — фактично колишні землі Вольностей Війська Запорозького (з 1775) та здобуте за Кючук-Кайнарджийським трактатом 1774 р. межиріччя Дніпра та Бугу. Надалі писатимуть «Південна Росія», яка включатиме в себе землі на південь від Києва та Харкова від Бессарабії до Передкавказзя. Звісно, що «Росія/Русь» передаються одним словом Russie, що вже є очевидною банальністю і до чого ми вже не будемо повертатися.

На карті «Західної [європейської] Росії» в атласі Дюфура згадане районування надалі повторюється вже із кордонами губерній. Через підросійську Люблінщину і підавстрійську Галичину написано «Червона Русь». У Гродненщині та Пінщині — «Чорна Русь», Східна Білорусь — «Біла». Є також і етноніми, що показують початкові впливи тодішньої етнографії (надалі політико-адміністративну та етнографічну інформацію намагатимуться розвести по різних спеціальних картах). У Білорусі існують «Північні росіяни». Це видається дивним, але натомість на самій півночі Росії бачимо етнонім «новгородці». Є, звісно, й «великороси» (Grande Russiens) — у Центральній Росії. На карті середземноморського басейну ми побачимо ще цікавішу «етнографічну вставку»: «росіяни південні» (точніше — «росіяни на півдні»); напис починається саме в українському Закарпатті, йде через Галичину і сягає Слобожанщини, тобто більш-менш охоплює ареал українців. Є ще на Кубані «Чорноморські козаки». І знаходимо ми нарешті «готовим» згадане вище районування на повній найзагальнішій карті «Росія європейська та азійська». Невдовзі на французьких картах з’являться малороси (Petite Russiens), але тут у нас з’явилися поки лише Малоросія і «росіяни на півдні».

Наявність «новгородців», імовірно, свідчить про вплив результатів досліджень визначного мовознавця та етнографа Павла Йозефа Шафарика (1795—1861), які узагальнені на його карті 1842 р. «Слов’янські землі». На ній, на думку Р. Сосси, чи не вперше виділені серед слов’янських народів «малоруси», які показані як окремий народ із власним етнічним ареалом, котрий вельми достовірно збігається з українським етномовним простором у першій третині XIX ст. На карті Шафарик спробував передати назви в транскрипції мов місцевих народів, і в результаті ми спостерігаємо типово українські назви міст: Lviv, Cernihiv, Charkiv, Mykolajiv і т. ін.