Читать «Народження країни. Від краюдо держави. Назва, символіка, територія і кордон України» онлайн - страница 27

Після 1569 р., коли українські землі Великого князівства Литовського перейшли під владу корони Польської, підпольська Русь могла замінюватися синонімічною назвою «Украйна», як це було в одному з універсалів короля Стефана Баторія (1580), цитованому українським істориком П. Сасом: «старостам, підстаростам, державцам, княжатом, паном, рицерского стану людем на Украйне Руской, Киевской, Волынской, Подляшской, Браславской мешкаючим». Відповідно, тут до «Украйни» відносяться Руське, Волинське, Київське, Підляське, Брацлавське воєводства. Це доволі раннє і змістовно широке використання назви «Украйна», і тому ця цитата становить ніби передчуття її подальшої «кар’єри».

За наявності прикарпатської Русі в Центральній Європі стає зрозумілим, чому з того південного ракурсу дуже довго не сприймалися спроби Московської держави іменуватися «Руссю», а стійко вживалося слово «московіт» на західний кшталт. Адже очевидна Русь знаходилася у східній частині земель корони Польської (згодом — Речі Посполитої). Князь Данило Галицький коронувався як король Русі 1253 р., а Руське воєводство існувало з 1434 р. Мешкали в ньому русини (в латинській передачі — rutheni, відмінні від moscovites). А запізні вправи з «руської» титулатури московських князів та царів сприймалися як суто політичні амбітні кроки, а не доказ тотожності з населенням теренів сучасних України чи Білорусі. З перспективи ж північної, прибалтійської Європи слово «Русь» писалося зазвичай на північних володіннях новгородців поблизу Білого моря. На півночі Новгород зі своєю країною «Новгардією», як і Галичина на півдні, був здавна відомим торговим партнером північних європейців і традиційними «входинами» до далеких невідомих напівазійських країв Східної Європи. Тому з обох європейських «бачень» Русі Московське велике князівство, а згодом царство було найвіддаленішим прикордонням Татарії, а з огляду на тривалу політичну підпорядкованість Орді (на відміну від Новгорода або Галицько-Волинських князівств), то й із неясною «цивілізаційною приналежністю». До Русі в «широкому сенсі» Московію на зображеннях з кінця XVI — початку XVII ст. відносили, але вже на картах, які за своїм ракурсом містили частини Сибіру та Центральної Азії.

Раннє західне вживання прикметника «руський/російський» щодо Москви належить до праці Джайлза Флетчера «Про Російську державу» («Of the Russe Common Wealth», 1591). Як зазначає Д. Наливайко, «Флетчер побував англійським послом у Москві, тож йому була відома офіційна назва держави, яку він виніс на титульну сторінку своєї книги, але симптоматично те, що в назву він увів уточнення, важливе для орієнтування своїх читачів, які знали цю державу та правителя під іншою назвою („або спосіб правління російського царя, котрого звичайно називають московським царем“)». Урешті ж західні європейці фіксували той факт, що «руська» і «московська» мови відрізняються. Так, австрійський посол у Москві Я. Генкель фон Доннесмарк зазначав, що мова України — «руська», а польський дипломат Ганс Гритина «дуже добре був ознайомлений з руською і московською мовами».