Читать «Народження країни. Від краюдо держави. Назва, символіка, територія і кордон України» онлайн - страница 28

«Русь», кажучи сучасною мовою, була «брендовою назвою», і нею не хотіли поступатися усі, хто претендував на її спадщину. Той же Богдан Хмельницький, згодом окреслюючи свої політичні претензії, називав себе «единовласником и самодержавцем Руским» із зазіханнями відповідно «по Львов, Холм и Галич». Тобто для великого гетьмана влада Русі виходить із Києва й охоплює і Русь придніпровську, і Русь прикарпатську, — тобто по суті етнічний ареал русинів-українців. Проте поєднати тоді обидві частини майбутньої України не вдалося, і це стане одним із чинників того, що за Прикарпаттям ще довго буде триматися назва «Русь», а Наддніпрянщина почне далі з різною мірою успіху «покозачуватися» та відповідно за назвою «українізуватися».

У західній Європі українське козацтво певний час сприймали як окремий народ, але невдовзі його почнуть усе ж сприймати як частину русинів. Тому суттєвим із тих часів є зауваження французького автора П’єра Шевальє (1663), що «козаки — це тільки військо, а не народ, як багато дехто думав». Італієць Г. Пріорате тоді ж писатиме, що «ні походженням, ні укладом життя вони (козаки) ні в чому не відрізняються від русів» (цитата за Д. Наливайком).

Щодо України, то П. Шевальє надає таку інформацію: «Країна, де мешкають козаки, зветься Україною, що означає „окраїна“. Це вся територія, що простяглася поза Волинню та Поділлям і яка входить до складу Київського та Брацлавського воєводства... Україна є дуже родючою країною, так само як Русь і Поділля». Коли в нього йдеться про Русь, то мається на увазі Прикарпаття (Руське воєводство). Таким чином, Україна для Шевальє — це Наддніпрянщина, якою за булави Хмельницького оволоділо Військо Запорозьке. В іншого француза Отевіля у загальному описі Речі Посполитої Україна є також лише Придніпров’ям, але вона перераховується серед «руських провінцій» разом із Поділлям, Волинню та Галичиною.

* * *

Утім, повернімося до «візуалізації України», здійсненої іншим сином Франції, старшим сучасником Шевальє, та до одного з його джерел інформації. Вочевидь етапний для картографії та історіографії України автор — це Гійом Левассер де Боплан (1600—1673). Ця постать добре відома поколінням істориків, які зверталися до його «Опису України, кількох провінцій королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансильванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн» (1651). Цей французький артилерист, військовий інженер і картограф, який уже добре побачив світ (брав участь в експедиції до Індійського океану), перебував на польській службі в 1630— 1647 рр. У 1630-х рр. він будував укріплення у Барі, Бродах, Кременчуці та Кодаку, проводив топографічні вимірювання і креслив карти українських територій. Географи найбільше шанують його здобутки в гідрографії: наприклад, саме він, як сьогодні видається, правильно «загнув» на мапі Дніпро, який перед тим зазвичай зображувався з прямим руслом або з лише одним вигином.