Читать «Народження країни. Від краюдо держави. Назва, символіка, територія і кордон України» онлайн - страница 25

Тодішні карти мали довге життя, оскільки, якщо існувало друкарське кліше, її можна було відтворювати нескінченними ідентичними копіями, аж поки вона не втратить попиту. Такі карти іноді дещо коригувалися, ставали основами для інших, але назовсім не зникали. Кожна з популярних регіональних карт диктувала образ країн, держав та регіонів щонайменше протягом півстоліття, а з урахуванням трохи меншого, ніж раніше, проте стійкого консерватизму картографів — і набагато довше. Усе-таки, щодо Старого Світу не йшлося про появу нових об’єктів; змінювалися лише межі володінь держав та династій. Держави і країни як такі вже усталилися, і образ Польщі, приміром, не змінювався залежно від того, хто перебував на троні — Валуа, Баторій чи Ваза.

Назва ж «Україна» поки що на картах не фігурує, але до цього зашилося набагато часу...

Від Дикого Поля до «країни козаків»

Наближення географічних інтересів до наших теренів крізь «призму» нідерландської, німецької або польської картографії рано чи пізно мало зіткнутися з украй цікавим Заходові кордоном Європи з ісламським світом у Причорномор’ї і Подніпров’ї. Експансія Османів у Європу, яка в XVII ст. сягнула свого апогею, становила основну загрозу християнському світу в самому його серці, попри всі його здобутки в Нових Світах. Тому зростання активності запорозького козацтва, його морські й суходільні протитурецькі звитяги часів Петра Сагайдачного (а надто Хотинська війна 1620 р.), запеклі битви за Кам’янець та Чигирин 1670-х рр., блискуча звитяга під Віднем 1683 р. зроблять українське Дике Поле одним із постійних стратегічних кордонів Європи. Інформація про ці лицарсько-романтичні події стане вельми поширеною. Саме Дике Поле запровадить у широкий обіг свою другу назву — «Україна», і протягом XVII ст. вона за своїм змістом з «окраїни», «кордону» перетвориться на назву країни. Характеризуючи західні відомості про українців, італійський дослідник А. Кроніа пише: «[Західна] література про війни, переважно анонімна, повна захоплення невтомним у боротьбі народом, який був відкриттям століття».

Тому тут, попри численні інші пам’ятки, ми маємо звернути основну увагу на три важливі в нашому контексті картографічні роботи, які з різних причин стали щаблями візуалізації цього «відкриття століття». Це твори Ісаака Масси, Гійома де Боплана та Йоганна Гоманна. І, звісно, супроводимо їх іншими сучасними їм баченнями українського простору.

«Найновіша карта Руссії» голландського купця та картографа Ісаака Масси, видана 1633 р., була гравірована майстром із відомої родини — Віллемом Гондіусом, який згодом відзначиться гравіруванням «Генеральної карти України» Гійома Левассера де Боплана і портрета Б. Хмельницького. На карті Масси зустрічається назва «Okraina», яка окреслює розпливчасті терени Дикого Поля на південних межах Московської держави та перебуває доволі далеко на схід від української Сіверщини. Оскільки Масса ґрунтував свою карту на московських джерелах, то йому вдалося несвідомо віддзеркалити в ній витоки того популярного згодом ідеологічного стереотипу, який пов’язує «Україну» з «окраїною Росії». Щоправда, на мапі Масси ми дійсно бачимо московську «окраїну», але, що цікаво, вона не має жодного стосунку до «України». Це десь у краях верхньої Оки, Дону або ж Рязанщини).