Читать «Називай мене Мері...» онлайн - страница 156

— Дякую.

— Нема за що. Вбити її одним ударом, щоб не мучилася — на це тебе стане. Тож коли зрозумів — дівчинка надійно схована, і мама помре, але захистить її, запустив новий план. Громіздкий, проте реальний. Для цього треба було підманити мене до «Фільтру» в певний час. Там вивести на Мері. Вона за згодою сторін їде до мене додому. Припускаю, сприйняла це як частину плану. Вона виконує якусь роботу, потім із нею починають домовлятися. Мері не знала, що ти вже підписав їй смертний вирок. А дівчинку, повторюся, мусив знайти я, що успішно й зроблено. Потім ти знаходиш спосіб офіційно вдочерити рідну дитину. І Алла ні про що не дізнається, бо...

— Мовчи!

— Все, — Олег миролюбно виставив уперед руку. — Ти ж розумієш. Повертаємося до Нагорного. Отже, йому мало вбити Мері, бо в нього, повторюся, свій інтерес. Йому заважає психований фотограф. Тож Нагорний імітує почерк Андрія Вериги, тим самим переводячи стрілки на нього. Знову припускаю: він одного разу підкинув би поліції трошки доказів, і хворого богемного типа заховали б за ґрати надовго. Та хіба ти не зробив те саме, допомігши Вірі? Зачищав кінці. Бо після скандалу з «Ольвією» й викриттям «яструбів» Вериги тебе так само обтяжували. Злити сімейку, «ТПФ» й без того контролює компанія, в якій ти тепер один з керуючих. Далі, згідно твого плану, з мене роблять загнаного звіра. На додачу до всього виникла потреба вбити Головка.

— Тут я ні до чого.

— Брешеш. Як я втомився від тебе... Довго думав про те вбивство на Нивках, шукав причину. Додатково заганяти мене вже смислу не було, без того в розшуку, земля горить під ногами. І склалося раптом: я подзвонив тобі в критичній ситуації. Артемон зробив так само. Він вийшов на ліворукого паралельно зі мною, напевне вичислив Нагорного й набрав тебе, порадитись. Так Головко, якого ти нібито врятував від Свистуна, почав заважати. Адже він діючий опер, складе рапорт, Нагорного візьмуть у розробку офіційно, він потягне за собою хвости, — Кобзар поклав долоні на стільницю. — Так чи інакше, коли я побачив мертвого Артема, отримав додаткову мотивацію рити носом землю. Ось так, обклавши прапорцями, ти змусив мене взяти слід своєї доньки. Тільки мені тебе шкода, Пасічнику.

— Шкода?

— Все марно. Алла загинула, як Божа кара, хоч я не дуже вірю в такі речі. Бач, відтепер доведеться.

— Замовкни. Не чіпай...

— Ні, ти слухай. Жінка, заради якої ти переступив усі можливі межі. Анну не вдасться вдочерити. Тільки спробуй — я доведу, що Олег Кобзар дещо може.