Читать «Називай мене Мері...» онлайн
Андрій Анатолійович Кокотюха
Андрій Кокотюха
Називай мене Мері...
Ю Несбьо «Спрага»
Частина перша
Називай мене Мері
1
Чекав у машині біля будинку.
Місце для засідки не ідеальне. Важко лишатися непоміченим, коли машина стоїть у дворі, просто навпроти дитячого майданчику. Там, як у роки його юності та юності батьків, за невідомо ким закладеною традицією, збиралися під вечір люди. Парочки, — цілуватися. Невеличкі компанії з пивом або чимось міцнішим. Ось і зараз у сутінках на лавці поруч із низенькою пластмасовою гіркою, які ставлять у дворах новобудов, гуртувалася трійця.
Не мужики.
Дзвінкі жіночі голоси чулися навіть через підняте віконне скло. Він міг визначити вік на слух. Лишень з уривків розмови, що долітали до нього, вирахував: зібралися подруги, плюс-мінус ровесниці його колишньої дружини. Жіночки до сорока. Хто б іще називав одна одну
Компанія, по маківку зайнята собою.
Але для поліції це —
Свого часу, жуючи глевкий сищицький хліб, найперше шукав таких людей, коли опергрупа виїздила на черговий
Тим не менш, розслаблятися не радив би нікому й ніколи.
Собі — передусім.
Бо оперативники разом із дільничним
Подібні компанії — завжди знахідка для розшуку.
Так, у березневих сутінках його навряд хтось розгледить, аби потім упізнати.
Проте колективний розум, яким є будь-який розшук, неодмінно складе розрізнені деталі в цілісну картину. Рано чи пізно поліція візьме слід. Професійний рівень тут ні до чого.
Спрацює Система.
Вона лише здається громіздкою та на позір неповороткою,
Ще за часів своєї служби в органах встиг переконатися: найкращі злочини планують лише міліціонери. Від того, що їх уже скоро три роки, як переназвали поліцейськими, нічого не міняється. Можливо, Система поповнилася. Та не очистилася.