Читать «Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці» онлайн - страница 46

Я закашлявся. У моїй уяві постав ЖЛОБ, який із виряченими очима репетував, як тоді, коли я відмовився давати гроші на тенісний майданчик на даху гаража: «Ты, блядь, голодранец! Я тебя в один момент за шкирки отсюда вышвырну!»

— Знаєш, — сказав я БЛОНДИНЦІ якомога інтелігентніше, — я вже відпрацьований матеріал…

— Ти чьо, я й мертвого розворушити можу! — «заспокоїла» вона мене.

Я закашлявся ще сильніше, бо згадав знамениту сентенцію ДЯДЬ-ОСІ в подібній ситуації. Жила якось у нас у КАПТЬОРЦІ пару місяців одна нежеківська дама. Ми її назвали ФАМ-ФАТАЛЬ через її ж оповідки про своїх високопоставлених коханців, яким вона «разбіла жизнь».

Так от, якось ФАМ-ФАТАЛЬ ділилася на ранковій-сніданковій кухні з мешканцями нашої комуналки про свого нового (швидше за все, уявного) коханця — другого секретаря ЦК КП(У).

БАБШУР, знаючи поважний вік головного героя її сюжету, сплеснула руками:

«Так він же пошти труп!»

На що ФАМ-ФАТАЛЬ гордо відповіла:

«А я і мертвого можу розворушити!»

ДЯДЬ-ОСЯ, який саме поїдав своє іічко, озвався зі своєї табуреточки:

«Светочка, солнышко, я могу вам предложить отличную работу по специальности! Вы были бы просто незаменимы в моем похоронном бюро! И тогда мы поменяли бы наше название со „Спи спокойно, товарищ“ на „Вставай, проклятьем заклейменный!“»

БЛОНДИНКА моє мовчання розцінила, як дуже безнадійну ситуацію з моєю потенцією, тому, як за соломинку, схопилася за останню надію:

— В крайньому випадку існує таке средство, як віагра!

Знову промашечка. Одного разу я мало Богу душу не віддав після віагри на молодій дівиці. Нє-є, життя дорожче…

БЛОНДИНКА зажурилася, і мені стало її шкода. Живе зі своїм багатим «ізвєргом» і щастя-долі, як то кажуть, не знає.

Як же їй прозоро натякнути, що за нею ще обіцяна тисяча евро?

— Ну як, картини вписалися в дизайн? — делікатно нагадав я про себе.

БЛОНДИНКА неначе прокинулася зі сну.

— А? Да! Вписалися! Тільки ізвєрг сказав, що краще б я купила «ромашкі с макамі». Ага, ось твоя тисяча евро.

— Ну шо ж, насільно міл не будешь! — видала вона сентенцію. — Поїду одна в Валенсію!..

— Куди-куди? — стрепенувся я.

— Місто таке в Іспанії. Що, не знав?

— Знав… — пригнічено пробелькотів я.

Доля вирішила посміятися наді мною.

— І коли ти виїжджаєш?

— Де-то через місяць.

— А як надовго?

— На місяць-півтора…

Все сходиться.

— Що, заінтересувався? Я збиралася брати подружку, поїдеш зі мною вмісто подружки?

«Ні, це якась фантасмагорія. Вони — що? Зговорилися?»

— Я подумаю, — невпевнено сказав я. I зробив дурницю.

БЛОНДИНКА підбадьорилася, зашурхотіла своїми лимонними велосипедками.

— Шенген є?

— Є…

— Тоді вирішено! Ідемо! Ти мій богемчик! — вона здавила мої щоки і чмокнула мене в губи.

Я лежав на теплому даху сусіднього будинку і дивився в нічне небо.

Куди я вляпався? І як мені з цього виплутатися?

Зненацька, здалося мені, я побачив у небі НЛО.

Так, це було НЛО. Воно приземлилося поряд зі мною на даху, і звідти вийшла вагітна ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ в костюмі інопланетянина, такому самому, як був на ІРЕНІ на Новий 1979 рік.

«Йо-майо! — злякався я. — І коли це я, старий пердун, — встиг її запліднити?»