Читать «Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці» онлайн - страница 45

За дипломатичним столом запанувала німа сцена.

Але ДЯДЬ-ОСЯ не розгубився: обвівши поглядом із-за круглих запітнілих скелець окулярів шановну публіку, він проремигав:

«Пардон! Акєла промахнулся!»

Поки ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ розповідала цю квартирно-фольклорну історію, ми вже самі достатньо захмеліли, і нас смішило не лише те, що сталося з ДЯДЬ-ОСЕЮ і ДОРАРОНОВНОЮ, а те, що ми майже досягли того віку, коли з нами могло статися подібне.

— Ти не проти, якщо я приляжу? — ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ поставила мені риторичне запитання.

І зелена гусінь простяглася на моєму, тобто віднедавна вже своєму диванчику.

— Ти уявляєш, я ніяк не можу позбутися комунального минулого! — І, позіхнувши, додала:

— А ми їдемо в Іспанію на місяць!

— Хто це «ми»? — перелякався я.

— Позавчора до нас прийшло КОЛОРАТУРНЕ СОПРАНО і сказало, що їде на гастролі в Валенсію зі своїм ПРОДЮСЕРОМ і хоче взяти з собою свого синочка. А синочок не хоче їхати без ВІОЛОНЧЕЛІСТА. Тому вона запропонувала ПРОДЮСЕРУ взяти з собою і ВІОЛОНЧЕЛІСТА, який дивитиметься за їхнім синочком і займатиметься з ним музикою. Однак ВІОЛОНЧЕЛІСТ сказав, що він взагалі-то сімейний чоловік, і ПРОДЮСЕР погодився взяти мене з ними. Ну, а я — шо? Я ж совісная! Я ж жалісная! Мене ПОЛКОВНИК, поки працював, на всякі курорти вивозив, а я шо — невдячна?

Словом, я сказала Сашкові (ВІОЛОНЧЕЛІСТУ), шо без Петра Онисимовича (ПОЛКОВНИКА) не поїду. І я навіть собі уявити не могла, що Дембліцький (ПРОДЮСЕР) погодиться.

Захмеліла ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ засміялася, аж сльози потекли з її п’яненьких очей.

— Словом, він наймає віллу, де ми будемо жити разом!

Її два підборіддя затряслися, і всі гусеничні кола затряслися в такт сміхові ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ.

— Місяць? — розчаровано промовив я.

— Трохи більше, півтора!

— Півтора.

Щастя тільки-но розпочалось, а тут така печалька!

— Ти що спохмурнів? — спитала ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ. — Не боїсь, I will be back! — голосом Шварцнеґера сказала вона.

— І коли ви їдете?

— Через два тижні!

«Я тебе просто так туди не відпущу, ЧУДО-ЮДО-РИБО-КИТ, — подумав я. — За два тижні ти повинна стати моєю!» — поставив я собі програму-мінімум.

Уранці знову задзеленчав дзвінок у двері.

БЛОНДИНКА! — збагнув я і вирішив не відкривати.

Вона тарабанила ще протягом кількох хвилин.

Блін, ще тисяча евро! — згадав я, підхопився з ліжка і відкрив їй двері.

Вона була у лимонних велосипедках.

— Богема! Абажаю богему! — вона зачаровано подивилася на мій бардак.

— Кави? — сказав я швидше собі, ніж їй.

— Без сахарю, — автоматично відповіла вона, розглядаючи мої шкарпетки, що недбало лежали на кухонному столі.

— Слиш, а стань моїм любовніком! — сказала БЛОНДИНКА.