Читать «Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці» онлайн - страница 44

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ дивилася на мене, сопучи закладеним носом (у неї алергія на найрізноманітніші речі в світі), чорний кучер упав їй на очі, і вона пихтіла, як чайник, щоб здути його зі своїх очей, а коли їй це не вдалося, рукою загорнула його за вухо.

От тепер вухо. Знову згадав ДОРАРОНОВНУ і ДЯДЬ-ОСЮ.

ДОРАРОНОВНА сиділа на кухні й чистила «сільодочку» для форшмачка, а ДЯДЬ-ОСЯ підкрадався до неї ззаду і впорскував їй у вухо повітряну чергу: «чу-чу-чу!»

ДОРАРОНОВНА підскакувала на табуретці.

А ДЯДЬ-ОСЯ, як малий шибеник, тікав до кімнати.

От і я дивився на рожеве вухо ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ, і мене так і підмивало зробити таке саме «чу-чу-чу!»

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ вилупилася на мене здивовано:

— Що з тобою? Тобі недобре?

«Мені добре! — хотілося кричати. — Мені добрееее!»

Невже правду кажуть північні американці, що лише після виходу на пенсію починається справжнє життя?

Я ще не на пенсії, але відчуваю, як усередині гусінь кохання перетворюється на лялечку, щоб згодом перетворитися на метелика і вилетіти назовні!

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ стала ритися в своїй бездонній сумці, намагаючись щось знайти. Не знайшовши цього «щось», вона висипала вміст на мій журнальний столик.

Це була гора усілякого непотребу і потребу: ключі, мобільний телефон, записник, ручки з ковпачками і без, жувачки, використані талончики на тролейбус, пилочка для нігтів, ношпа, дзеркальце, пляшечка з водою, ноти, крихти печива і ще щось, музичний диск, останній роман Марини Гримич «Падре Балтазар на прізвисько ТОЙ-ВО» і ще багато всього іншого.

Згори на цій купі лежала велика плитка швейцарського шоколаду.

— О, знайшла! — зраділа вона. — Була на самому дні! Що в тебе є до шоколаду?

Ха! Я тепер був «багатіньким Буратіном»!

Я гордо відкрив холодильник, де стояла алкогольна батарея.

— Взагалі-то я думала про м’ятний або ромашковий чай… — розгублено сказала вона. — Але це міняє справу.

Настрій її був і без того непоганим, а тут іще на кілька градусів покращився.

— А пам’ятаєш, як ДОРАРОНОВНА і ДЯДЬ-ОСЯ покращували собі настрій?

Цей момент вилетів у мене з пам’яті. Я заперечно похитав головою.

— Правда не пам’ятаєш? Та ні, не може бути! Це ж був наш квартирний фольклор!

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ зручно вмостилася на дивані й почала згадувати.

ЦИФЕРБЛАТИ любили замикатися в своїй кімнатці й розпивати пляшчину. Після того вони по черзі проводжали одне одного до туалету. ДОРАРОНОВНА дуже сильно хмеліла, і тому, щоб вона не промахнулася, ідучи до туалету, ДЯДЬ-ОСЯ намалював їй білою фарбою на підлозі коридору шлях до кінцевого пункту.

Випивши «пляшчинку», вони йшли, тримаючись за руки, до туалету по цій лінії. Перед дверима ДОРАРОНОВНА знімала з ДЯДЬ-ОСІ підтяжки, розстібала штани і заштовхувала його в туалет.

Спостерігаючи за цією сценою, яка ні в кого зі старожилів не викликала здивування, БАЛБЄС вирішив піджартувати над ЦИФЕРБЛАТАМИ: він зафарбував ДЯДЬ-ОСИНУ білу лінію і намалював свою — до вітальні ІРЕНИ-ІГАРЬОШІ.

Це сталося напередодні того, як РОМА привів до них двох великих начальників із МЗС. Уявіть собі, сидять усі чемненько за столом, усе відбувається майже за дипломатичним етикетом — із мережаними накрохмаленими до хрумкості серветочками, з ІРЕНИНИМ столовим сріблом і фарфоровими соусницями, з інтелігентними розмовами різними іноземними мовами, аж тут завалює ДЯДЬ-ОСЯ з червоною пикою, косими від хмелю очима за запітнілими круглими скельцями окулярів і зі спущеними штаньми.