Читать «Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці» онлайн - страница 18

Домашнім одягом ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ є: влітку — короткі шорти з футболкою, узимку — сірий спортивний костюм із капюшончиком. Обриси її зимової фігури в капюшончику час до часу зринають у вікнах.

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ живе удвох з мамою і старим котом. Старий кіт рідко виходить на балкон, відчуваючи тваринний страх перед воронами.

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ не курить, але час від часу перехиляє чарчину. Особливо після сварки зі своєю матір’ю. Взагалі, вікна матері виходять на інший бік будинку, я бачу її лише на кухні, де вона вовтузиться біля плити чи холодильника. І сваряться вони, як правило, на кухні. А потім розбігаються по своїх конурах. І тоді ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ виходить на балкон із келихом вина і тужливо роздивляється київські горизонти або життя у вікнах будинків навпроти. Це вона любить.

Я спостерігаю за її самотньою фігурою з келихом у руці й чекаю, коли вона почне розгойдуватися вправо-вліво, аби впізнати в ній ЧУДО-ЮДО-РИБУ-КИТ з комуналки мого дитинства.

І я згадую, як у ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ з комуналки мого дитинства почали рости груди. Або, як це називали в школі, сіськи. Сіськи у неї були не дуже великі. Але вони мене приваблювали більше, ніж великі сіськи Алки, за якою гинув увесь клас. Не тому, що я любив малі сіськи. Просто сіськи ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ були набагато ближчими і здавалися доступнішими. Чомусь ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ не любила носити бюстгальтери, чи, як у радянські часи називали цей елемент жіночого гардероба, ліфчики. І її маленькі груди стирчали, як дві цукерки «Трюфель» або «Золота нива» фабрики імені Карла Маркса.

Я мав непереборне бажання доторкнутися до цих конусоподібних цукерок без обгорток і виношував підступний план, як це зробити. Я піджидав її під туалетом, щоб, неначе випадково проходячи повз, наштовхнутися на неї. План зазнав фіаско. Наштовхнутися — я наштовхнувся, але не розрахував різницю в зрості, й руки опинилися під грудьми.

Якось я спробував скористатися моментом, коли більшості дорослих не було вдома увечері, вирубив рубильник зі світлом і, коли ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ навпомацки вийшла з кімнати, неначе випадково наткнувся на неї. Але саме в цей момент вона підняла руку, щоб намацати вмикач, і ненавмисне влучила мені в те місце, де, за виразом ДЯДЬ-ОСІ знаходився «трутень» чи «шалун». ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ заверещала від несподіванки, а я від болю. Словом, підступ не вдався.

Зате одного разу вона, піймавши мій «дєжурний» погляд на своїх грудях, напряму мене спитала:

— Чого вилупився? Хочеш доторкнутися?

Я перелякано замотав головою, мовляв: ні, ні в якому разі! Але вона взяла мою руку і приклала до правої «трюфельки».

— Тільки не тисни. Мені боляче, — сказала вона.

З чого вона взяла, що я хотів притискати? Я й не збирався нічого притискати. Коли ж я відчув трюфельки, мої пальці мимоволі заворушилися, і ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ скрикнула:

— Ай! Боляче! Я ж тебе попереджала!

Я, немов обпечений, відсмикнув руку.

— Ну що, тепер ти мій хлопець? — спитала вона.