Читать «Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці» онлайн - страница 14

Ну, наприклад, він шив дивний одяг. Сам він називав його «вінтажним», а БАБШУР — «кловунським». Коло його клієнтів було обмежене, але стабільне. Скажімо, якась опереточна прима, незадоволена театральним кравецьким цехом, шила для себе сценічний костюм. Часом швейний цех кіностудії імені Довженка «підпільно» просив його виконати якесь складне замовлення. А ще була низка диваків, які обслуговувалися у СЬОЖІ.

Крім того, СЬОЖА обшивав себе. Одягався він специфічно: в часи брежнєвського застою дозволяв собі ходити в рудих обтягуючих штанях із зеленою сорочкою з люрексовими смужками і оранжевою хусточкою в кишені.

СЬОЖА мав велику п’ятикутну кімнату з балконом, спільним із сім’єю ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ і ЦИФЕРБЛАТІВ. Тобто в нашому будинку балкон неначе обперізував (та й досі обперізує) один із зрізаних кутів будинку. ЦИФЕРБЛАТИ на своєму балконі відгородилися від СЬОЖИ перегородкою, а от ІРЕНІ й ІГАРЬОШІ було невигідно це робити: вони користувалися його балконною територією, пересунувши туди сушку для попраної білизни (також «імпортну», «заграничну»).

Взагалі, СЬОЖА був запеклим індивідуалістом, і самозахват балконного простору якось не узгоджувався з його натурою. Однак у цьому була таємна СЬОЖИНА логіка. Всі вважали, що він закоханий в ІРЕНУ, маму ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ. Чесно кажучи, закоханий — це зовсім не те, що він почував до «загранишної» сусідки. Він не бажав її як мужчина, він обожнював її як предмет. «Гарік, — казав він мені, — ти не розумієш, вона ПРЕДМЕТ МОГО ОБОЖАНІЯ».

ІРЕНУ далеко не можна було назвати особою романтичною, цього не дозволяла сувора правда радянського життя, однак вона виробила в собі навички успішного виживання. ІРЕНА була прагматиком, і тому приймати нестандартну роль «предмета обожанія» їй було вигідно. По-перше, це додаткова площа балкону. По-друге, СЬОЖА перешивав їй та ІГАРЬОШІ «шмотки», які вони привозили з-за кордону. Очевидно, скромна зарплата прес-аташе не давала змоги купувати одяг за повну ціну, а на знижках завжди лишалися неходові розміри. ІРЕНА скупляла їх, а СЬОЖА підпасовував. І цю роботу він робив тільки для неї і для ІГАРЬОШІ. Ніколи в житті він нікому нічого не перешивав. Тільки шив. І тільки «вінтажне». А по-третє…

СЬОЖА мені мені довіряв як другові. Наскільки можна було довіряти 12-річному хлопцеві, на 9 років молодшому від нього. Якось СЬОЖА запросив мене до себе на роботу. У лабораторію фотосалону «Черемшина» не так просто можна було проникнути. Спершу треба було спуститися сходами в підвальне приміщення, перейти вузьким коридорчиком із десяток метрів, піднятися трьома сходинками вгору і тоді впертися в залізні двері з навісним замком. Зайшовши, ти потрапляв неначе в якусь паралельну реальність — кімната «без вікон, без дверей», і неможливо було визначити, в якій будівлі вона розташована, не зруйнувавши цих будівель. Напівтемрява, світло, що мигтить, і мотузки, мотузки, мотузки, на яких сушаться квадратні фізіономії радянських людей серед різних ракурсів оголеного тіла.