Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 80
Крістофер Баклі
— Як вона?..
Дісмас заперечливо похитав головою.
Наткер засмучено промовив:
— Я
— Не винувать себе, Наткере. Ти ні в чому не винен. Ніхто не винен, окрім мене.
— Навіщо вона пішла до них?
— Намагалася врятувати нас.
Наткер подивився на неї. Витягнувся з сідла та ніжно провів рукою по її щоці.
— Не помирай, сестричко…
Полудень наступного дня застав їх на узгір'ї, на півдні Шварцвальда. Дорога тут виглядала краще.
Вони їхали так швидко, як тільки могли, намагаючись не трусити дівчину під час руху. З кіньми, що їм дісталися від почту Лотара, вони могли змінювати возових та їхати без перепочинку. З настанням пізнього вечора вони побачили подвійні шпилі собору. Із заходом сонця вони перетнули міст через Рейн, що вів у місто. Біля воріт їх зупинили охоронці.
— Що у возі?
— Помираюча дівчина. Вона помре, якщо ми не поквапимося.
Стражники відсахнулися, підозрюючи чуму.
— Вона сильно впала. Ми шукаємо Парацельса, лікаря. Ви його знаєте?
— Чому я маю його знати?
Дісмас поліз до гаманця і кинув капітанові гульден, якого мало вистачити, щоб купити випивку усій сторожі.
— Парацельс… Знайоме ім'я…
Дісмас витягнув ще один гульден з гаманця.
— Вулиця за Колегією. Не доїжджаючи до арсеналу.
— Благослови тебе Господь, сину мій.
Дісмас підострожив коней. Ландскнехти погнали вперед.
Повернувши воза за Колегією вниз, він побачив, що ландскнехти спішилися та бігають від дверей до дверей, розпитуючи людей. Наткер уже підняв за шкабарки якогось чоловіка та витрясав з нього душу, вимагаючи виказати, де переховується Парацельс.
Виявилося, що лікар живе за алеєю, що вела у внутрішній дворик. Алея була завузька, щоб проїхати возом, тому вони зробили з ковдри ноші та понесли Магду. Наткер ішов попереду, волаючи на всю вулицю:
— Парацельсе! Парацельсе! Виходь, Парацельсе!
Раптом у дверях показався гладкий рум'яний чоловік з елегантними манерами та ображеним виглядом. Його підборіддя вистачило б на трьох таких. Колір щік співпадав з вишневим оксамитом капелюха. Це був Філіп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенгайм, якого прозивали Парацельсом.
— Що все це значить? Припиніть галас, або я покличу охоронців!
До нього заговорив Дісмас:
— Вона помирає, ваша милосте. Ви знали її батька — аптекаря з Шрамберга. Її звуть Магда.
Парацельс нахилився і підняв повіки дівчини.
— Заносьте її. Хутчіше!
Ландскнехти поклали Магду на стіл.
Парацельс наказав:
— Усім вийти звідси!
Потім звернувся до Дісмаса:
— А ти лишись.
З'явився асистент у заляпаному кров'ю фартуху. Обидва спілкувалися латиною, але Дісмасових знань було достатньо, щоб зрозуміти їхню розмову.
Парацельс приклав вухо до грудей Магди, потім притиснув два пальці до її зап'ястя. Здавалося, він рахує про себе. Потім знов підняв її повіки, на цей раз сконцентрувавшись лише на одному оці. Відкрив їй рот та заглянув у нього. Тим часом асистент тримав якийсь прилад, що відбивав та посилював світло від свічки. Потім він оглянув її ніс та вуха, дістав якусь крихту із запеченого патьоку крові на вусі дівчини та кинув собі на язик.
