Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 81
Крістофер Баклі
— Порох.
Дісмас кивнув.
— Ну? Я що — маю витягувати це з тебе? Що сталося?
— Це був вибух, ваша милосте. Це…
— Коли?
— Вчора.
— Коли вчора?
— Вранці.
Парацельс почав засипати його запитаннями. Чи приходила Магда до тями? Чи її нудило? Чи марила вона у гарячці? Чи билася в конвульсіях?
Говорячи, він обмацував шкіру її голови кінчиками пальців. Пальці нагадували сосиски, але рухалися спритно, як у лютняра. Потім він звернувся до помічника. Пролунало слово «
— У неї кровотеча в голові, — нарешті звернувся він до Дісмаса. — Кров припливає, збільшується в об'ємі та тисне на мозок. Я маю послабити цей тиск.
Він роздивився Дісмасову чернечу рясу.
— Я так розумію, що вона не ваша жінка?
— Ні, ваша милосте. Ми знайшли її у лісі.
Парацельс схопив рукав ряси, підніс до свого носа та принюхався.
— Теж порох. Що ж у вас за орден?
Дісмас зрозумів: це людина, брехати якій не було сенсу.
— Це важливо, ваша милосте?
Парацельс щось наказав асистентові, той зник в іншій кімнаті. Тоді лікар узяв невеличке лезо та поголив частину голови Магди над вухом — з боку, протилежного до ока, яке так уважно оглядав. Потім змочив оголену частину невеличким проспиртованим клаптиком тканини.
Він наказав асистентові поквапитися, і Дісмас помітив, що Парацельс дивиться на свою пацієнтку з батьківською ніжністю.
— Вона була такою прегарною крихіткою. Франц знає?
— Помер. Уся родина.
— Тоді ми просто маємо врятувати її. Бог на нашій стороні.
Асистент повернувся з лотком інструментів. Найбільшим був пристрій з невеличкою ручкою зі слонової кістки. Він нагадував стрижень, зігнутий у формі підкови, далі він ішов прямо, поступово звужуючись у вістря в формі мініатюрного наконечника стріли. Дісмас зрозумів, що зараз відбудеться трепанація. У війську він бачив її, але у значно гірших умовах.
— Якщо ти відчуваєш, що тобі може стати зле, вийди.
Дісмас залишився. Асистент помістив Магдину голову в дерев'яні лещата, підбиті повстю для пом'якшення, Парацельс розпочав свердлити Магдин череп. Дісмаса від цього звуку аж пересмикнуло. З рани струменем чвіркнула кров. Хірург зачекав, дозволяючи фонтану трохи згаснути. За декілька хвилин він підняв її повіко. Крякнув і міцно притис тканину до отвору, що тільки-но просвердлив.
Асистент обробив рану Магди ще якоюсь їдкою рідиною та перев'язав їй голову.
— Якщо протягне до ранку, житиме. Залишайся із нею. Коли вона прокинеться, біль буде майже нестерпний.
Він дістав з полиці маленьку синю пляшечку.
— Даси їй. Дві краплі у воду. Не більше двох крапель. На одну краплю більше — і вона перестане дихати. Ти зрозумів?
— Так, ваша милосте. Дякую вам. Благослови вас Бог!
Парацельс глянув на Дісмаса.
— Це благословення монаха?
— Ні.
— Хто ти?
— Мене звати Дісмас.
— Добрий розбійник. Ти вкрав вбрання, в якому стоїш переді мною?
Парацельс поглянув на вікно, що виходило у внутрішній дворик. З тієї сторони до нього притискалися обличчя Дюрера та ландскнехта.
— Твої друзі-монахи мають вигляд убивць та крадіїв. На цьому березі Рейна живуть не дурні, уявляєш? В які ігри ви граєте? Чому донька Франца лежить у мене на столі при смерті, вся всипана порохом?