Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 81

— Порох.

Дісмас кивнув.

— Ну? Я що — маю витягувати це з тебе? Що сталося?

— Це був вибух, ваша милосте. Це…

— Коли?

— Вчора.

— Коли вчора?

— Вранці.

Парацельс почав засипати його запитаннями. Чи приходила Магда до тями? Чи її нудило? Чи марила вона у гарячці? Чи билася в конвульсіях?

Говорячи, він обмацував шкіру її голови кінчиками пальців. Пальці нагадували сосиски, але рухалися спритно, як у лютняра. Потім він звернувся до помічника. Пролунало слово «aemidus».

— У неї кровотеча в голові, — нарешті звернувся він до Дісмаса. — Кров припливає, збільшується в об'ємі та тисне на мозок. Я маю послабити цей тиск.

Він роздивився Дісмасову чернечу рясу.

— Я так розумію, що вона не ваша жінка?

— Ні, ваша милосте. Ми знайшли її у лісі.

Парацельс схопив рукав ряси, підніс до свого носа та принюхався.

— Теж порох. Що ж у вас за орден?

Дісмас зрозумів: це людина, брехати якій не було сенсу.

— Це важливо, ваша милосте?

Парацельс щось наказав асистентові, той зник в іншій кімнаті. Тоді лікар узяв невеличке лезо та поголив частину голови Магди над вухом — з боку, протилежного до ока, яке так уважно оглядав. Потім змочив оголену частину невеличким проспиртованим клаптиком тканини.

Він наказав асистентові поквапитися, і Дісмас помітив, що Парацельс дивиться на свою пацієнтку з батьківською ніжністю.

— Вона була такою прегарною крихіткою. Франц знає?

— Помер. Уся родина.

— Тоді ми просто маємо врятувати її. Бог на нашій стороні.

Асистент повернувся з лотком інструментів. Найбільшим був пристрій з невеличкою ручкою зі слонової кістки. Він нагадував стрижень, зігнутий у формі підкови, далі він ішов прямо, поступово звужуючись у вістря в формі мініатюрного наконечника стріли. Дісмас зрозумів, що зараз відбудеться трепанація. У війську він бачив її, але у значно гірших умовах.

— Якщо ти відчуваєш, що тобі може стати зле, вийди.

Дісмас залишився. Асистент помістив Магдину голову в дерев'яні лещата, підбиті повстю для пом'якшення, Парацельс розпочав свердлити Магдин череп. Дісмаса від цього звуку аж пересмикнуло. З рани струменем чвіркнула кров. Хірург зачекав, дозволяючи фонтану трохи згаснути. За декілька хвилин він підняв її повіко. Крякнув і міцно притис тканину до отвору, що тільки-но просвердлив.

Асистент обробив рану Магди ще якоюсь їдкою рідиною та перев'язав їй голову.

— Якщо протягне до ранку, житиме. Залишайся із нею. Коли вона прокинеться, біль буде майже нестерпний.

Він дістав з полиці маленьку синю пляшечку.

— Даси їй. Дві краплі у воду. Не більше двох крапель. На одну краплю більше — і вона перестане дихати. Ти зрозумів?

— Так, ваша милосте. Дякую вам. Благослови вас Бог!

Парацельс глянув на Дісмаса.

— Це благословення монаха?

— Ні.

— Хто ти?

— Мене звати Дісмас.

— Добрий розбійник. Ти вкрав вбрання, в якому стоїш переді мною?

Парацельс поглянув на вікно, що виходило у внутрішній дворик. З тієї сторони до нього притискалися обличчя Дюрера та ландскнехта.

— Твої друзі-монахи мають вигляд убивць та крадіїв. На цьому березі Рейна живуть не дурні, уявляєш? В які ігри ви граєте? Чому донька Франца лежить у мене на столі при смерті, вся всипана порохом?