Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 65

Щоб зменшити ризик, вони намагалися уникати великих міст та розбивали табори вночі у лісі, якнайдалі від проїжджої дороги. Однієї ночі, коли вже минув тиждень їхньої подорожі, сидячи біля вогню під зірками, Дюрер дістав свій етюдник. Після їхньої з Дісмасом сварки вони не проронили жодного слова. Дюрер сидів без черевиків, гріючи ноги біля вогню.

— Що ти там малюєш? — спитав Дісмас.

— Не твоє собаче діло.

Дісмас глянув на малюнок Дюрера, що лежав на його колінах.

— Твої ступні? Ще один автопортрет. Озолотишся, як продаси.

Не підводячи очей, Дюрер сказав:

— Що ти розумієш у мистецтві? Ти — швейцарський філістер. Ой, я, здається, сказав «швейцарський філістер»? Я повторююсь.

— Гей, художнику, — пожвавився Анкс, — чому б тобі не намалювати мій прутень?

Дісмас, що вже тиждень слухав їхні безглузді висміювання, дійшов висновку, що з трьох ландскнехтів Анкс був найтупішим. А ще він був найбільш дужим і вдало складеним.

— Я не займаюся мініатюрами.

Анкс підвівся і навис над Дюрером. Витяг свого меча та ткнув його кінець у груди Дюрера.

— А оце ти називаєш малим?

Дюрер цокнув указівним пальцем по лезу.

— Твердий. Доведеться намалювати.

Гординя Анкса вгамувалася, він відступився. Дюрер продовжував замальовувати свої натерті до водянок ноги, що вилискували у світлі вогню.

Дісмас спостерігав, як малюнок потроху ставав об'ємним. Він був гарний, проте він не міг уявити, кому спаде на думку придбати зображення вкритих водянками ніг. У студії Дюрера він бачив малюнок двох рук, з'єднаних у молитві. Дюрер зробив з нього гравюру і продав купу копій. Але ж одна справа — з'єднанні у молитві руки, і зовсім інша — ноги у водянках.

— Ти міг би назвати це «Ступні паломника», — сказав Дісмас. — Можливо, така назва допоможе комерції.

Потім він склав мішковину, зробивши щось на кшталт подушки, і влігся, підсунувши її під потилицю.

— Не забудь поставити підпис Кранаха, — сказав він, позіхаючи. — Твоїм «чоловічим варенням».

Дюрер відізвався:

— Гадаю, це найбільш годящий матеріал для підпису Кранаха. Кращий за мед чи карамель. Чи сік цибулі. Чи оцет.

— Ти справжній нарцис. І ми обоє саме через це помремо.

Дюрер перестав малювати.

— Думаєш, ми помремо?

— Так. Безсумнівно.

Дюрер не зводив очей з вогню. Потім дістав з етюдника чистий аркуш.

— Тоді я напишу твій портрет. Принаймні, від тебе хоч щось залишиться на згадку.

— Я не хочу, щоб мене пам'ятали.

— Не будь таким легковажним. Я тобі пропоную безсмертя.

— Ти промовляєш, як сам сатана. В якій компанії я опинився…

— Чому, думаєш, люди платять мені за портрети? Щоб прикрити щербаті стіни? Це страх забуття. Всі прагнуть безсмертя.

— Суєта суєт, як казав Еклезіаст. Усе — суєта. Бачить Бог, ти про це знаєш.

— Віщає Дісмас-богослов.

— Я не богослов. Під час цієї місії мене просто вб'ють через твоє марнославство. Але принаймні я помру, виконуючи покуту. Один з докторів церкви, що їх опитував Спалатин, сказав, що мені не доведеться провести у чистилищі більше семи століть. Цікаво, скільки ти там простовбичиш через твій внесок у цю катастрофу? Або, можливо, ти опинишся не в чистилищі. В якомусь трохи гарячішому місці.