Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 63

— Так, ваша світлосте. Управляючий напередодні повідомив мені, що треба побілити стіни у погребах замку.

— Які саме стіни у погребах?

— Усі, ваша світлосте.

— Скільки це займе часу в живописця, як ти вважаєш?

— Думаю, багато. І як тільки він закінчить, доведеться починати знову, з самого початку.

— Ну, майстре Дюрер, що ви обираєте?

Дюрер мовчав.

— Значить, домовились. Георге, майстре Дюрер, залиште нас.

Коли всі вийшли, Фрідріх сказав Дісмасові:

— Підійди ближче, дай мені благословити тебе.

Тоді він щось уклав до Дісмасової долоні, з силою притиснувши її.

Дісмас подивився. Це був фрагмент кістки, оправлений золотом і причеплений до золотого ланцюжка. Дісмас одразу впізнав і посміхнувся.

— Палець святого Христофора, покровителя мандрівників!

— Я заплатив тобі за нього дванадцять гульденів. Я не впевнений, чи ти заслуговуєш на такий дорогий подарунок.

— Ні. Звісно, ні.

— І краще б йому бути справжнім, бо тоді тобі доведеться… — слова застрягли у курфюрста в горлі. Старий намагався не заплакати. — …Доведеться відповідати ще й за це. Але якщо він справжній, то він оберігатиме тебе. Бережи тебе Господь, Дісмасе.

— І вас, дядечко.

Частина друга

18. Конрад, Наткер, Анкс

1519 року від Різдва Христового, у день святого Йосипа Ариматейського, досить дивна компанія пілігримів перетинала річку Ельба, рухаючись на південь: п'ятеро монахів, одним з яких був швейцарський найманець, він же — торговець реліквіями, троє — німецькими найманцями, а ще один — меланхолійним живописцем з Нюрнберга.

Дісмас правив возом, сидячи у повній мовчанці біля Дюрера. Один з ландскнехтів їхав попереду, двоє інших — позаду. Їх звали Конрад, Наткер та Анкс. Дорогою Дісмас не зробив жодної спроби заговорити до них. Усі вони пишалися своїм яскравим вбранням, схожим на форму швейцарської гвардії Папи Римського, і зараз Дісмас тішився з того, що змусив їх одягти грубий чернечий одяг. Ландскнехтів це обурювало, але, оскільки Дісмас був призначений командувачем, вибору у них не було.

Їхнє єдине свавілля не по сезону тепла погода обернула проти них самих: під чернечі ряси вони натягли своє пишне вбрання. Зараз спостерігання за тим, як вони безперестанку чухаються та пітніють, приносило Дісмасові додаткове задоволення.

Наче підтверджуючи всі типові уявлення про ландскнехтів, Конрад, Наткер та Анкс були пихатими, гоноровитими та різкими чоловіками. Їхній гумор був примітивний, а сміх грубий настільки, що його з легкістю могло викликати пердіння коня чи спогади про якусь огидну подію. Вони голосно обговорювали Дісмаса прямо у його присутності, до того ж, у третій особі, прикрашаючи бесіду низькопробним сороміцьким кепкуванням, глумливими жартами та знущаннями.

Одного дня темою їхнього обговорення стали вуха Дісмаса. Вони затіяли тривалий діалог, намагаючись установити, який саме різновид гоблінів або тролів він найбільш нагадує. Наступного дня головною темою стала содомія серед «бичачих педиків» — поширена у ландскнехтів метафора, що вживалася для визначення найманців-швейцарців.