Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 60

Фрідріх зітхнув і кивнув.

Альбрехт дав знак ландскнехтам. Ті приволокли Дісмаса, який одразу знову втратив свідомість. Один з ландскнехтів поплескав його по щоках, щоб привести до тями. Спалатин помітив, як пальці Фрідріха на ручці тростини побіліли.

Альбрехт перехрестив Дісмаса.

— Чи бажаєш ти висповідатись?

Дісмасові вдалося кивнути.

— Чи розкаюєшся ти в тому, що вчинив святотатство, зробивши плащаницю і заявивши, що вона належала нашому благословенному Спасителю?

Дісмас кивнув.

— Ти шкодуєш через свої гріхи?

Дісмас знову кивнув.

— Я дарую тобі прощення гріхів. За умови, що ти спокутуєш їх. Чи готовий ти нести покуту, яку ми покладемо на тебе?

Дісмас ще раз кивнув, після чого його голова повисла.

Альбрехт подивився на Фрідріха. Потім посміхнувся.

— Твоя спокута — «перемістити» справжню погребальну плащаницю нашого Господа із Шамбері до Майнца.

17. Заслання

Під час зворотної подорожі до Віттенберга не було ні святкувань, ні тріумфу — тільки притуплене відчуття полегшення від звільнення Дісмаса.

Підступність Альбрехта розстроїла Фрідріха. Він увесь час ховався у своїх палатах, покидаючи їх пізно вночі тільки для того, щоб прошкутильгати до своїх пограбованих галерей з реліквіями.

Спалатин присвятив цей час пошуку якоїсь лазівки у канонічному праві, через яку можна було б скасувати епітимію, накладену Альбрехтом на Дісмаса. Він консультувався з купою богословів. Але перш за все звернувся до найвідомішого віттенберзького теолога — брата Лютера.

Лютер постановив, що Альбрехтова покута недійсна, обґрунтувавши це тим, що вона вимагає скоєння злочину. В даному випадку викрадення плащаниці з Шамбері було ео ipso, contra lex naturalis, тобто «тим фактом, що суперечить природному праву», і тому, говорячи мовою законників, не мало підстав та повноважень.

Хоча Спалатин і Фрідріх схилялися до того, щоб погодитися з цим висновком, вони вирішили отримати й інші думки. Авторитет Лютера з його «повагою» до канонічного права був у цьому контексті трохи хитким. Лютер залишався монахом у лоні католицької церкви, але він був тим монахом, який майже щодня проголошує Папу антихристом, а Рим узиває «Вавилоном». У своїй останній прокламації він зайшов так далеко, що закликав скасувати декілька святих таїнств, мотивуючи це тим, що про них жодного слова не сказано у Новому Завіті. Ця доктрина Лютера десакралізувала миропомазання, вінчання, посвячення у священики та соборування. Навіть Еразм Роттердамський, будучи прихильником церковної реформи, був шокований. Лютер визнавав цінність хрещення, святого причастя і помірної покути, наполягаючи на тому, що спасіння від гріхів приходить від віри, а не від священика. І звісно, не від Папи Римського. Ходили навіть чутки, що Лютер власноруч змінив Десять заповідей.

Чим це може скінчитися? Брат Мартін, не вагаючись, спростовував церковні доктрини, які діяли майже півтора тисячоліття.

Усе це змусило Фрідріха і Спалатина взяти під сумнів його висновки щодо Дісмасової покути.

Спалатин радився з іншими докторами церкви, серед яких були Меланхтон і навіть сам великий Еразм. З певних причин він не називав Дісмаса і не розповідав, що покута стосується плащаниці з Шамбері. Ці важливі персони постановили, що такі епітимії накладаються рідко, і дійсні вони лише за умови, що «переведення» реліквії не є злочином само по собі. В церковній доктрині, нарешті, сказано, що реліквію можна переносити лише з дозволу святого, або представника Святого Сімейства. Тож тестуванням законності покути має стати успішне «переведення» реліквії. Якщо спокутувачеві, що його Спалатин відмовляється назвати, це вдасться, значить, можна вважати, що покута і «переведення» схвалені Господом.