Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 59

Тон Фрідріха став крижаним.

— Це правосуддя Майнца?

— Зазвичай ми спалюємо богохульників. Тож, як бачите, правосуддя Майнца може бути милосердним.

Уся їхня удавана привітність щезла. Курфюрст та кардинал з ненавистю дивилися один на одного, лють точилася між ними майже видимими хвилями. Спалатин подумав: будь вони молодшими, то вже б накинулися один на одного з мечами. Альбрехт лише тому наполягав на цій зустрічі, щоб з насолодою помилуватися тим, як у Фрідріха крається серце.

Фрідріх був першим, хто порушив тишу.

— Ваші умови?

— Дісмаса на Лютера.

— Ні.

— Тоді нам ні про що розмовляти.

Альбрехт дав знак охоронцям Дісмаса, щоб його вивели.

— Майстре Спалатин, — промовив Фрідріх наказовим тоном.

— Ваша милосте?

— Повідомте Віттенберг. Хай починають розповсюдження листівок. Гадаю, треба надрукувати ще тисячу і також роздати. Нехай весь світ дізнається, яка корупція процвітає у Майнцькому архиєпископстві. Нехай весь світ довідається, що кардинал Альбрехт Майнцький продав свій голос разом зі своєю душею.

Потім Фрідріх розвернувся до Альбрехта.

— Ти мене знаєш, Альбрехте. Я зроблю це. І ні ти, ні Рим не накладете руки на Лютера. Твоє ім'я буде знеславлене на віки вічні. І коли новий Данте створить нове «Пекло», ти опинишся у ньому поміж тих, хто купив собі сан і продавав індульгенції, вклоняючись золоту й сріблу. Ти будеш стирчати там у ямі, завбільшки за хрестильну купіль, і вічний вогонь буде лизати твої випнуті бридкі ступні. Добре подумай про це, брате. І подумай — теж добре — чи варта смерть одного чоловіка всього цього.

Спалатин цілеспрямовано рушив до дверей. Він уже майже дійшов до них, коли Альбрехт вигукнув:

— Зачекай!..

Вюрцбурзька зустріч тривала ще декілька годин. Пристрасті розпалялися, потім вщухали, знову розпалялися і знову сходили нанівець. Кожен стояв на своєму. Спалатин не міг повірити у те, що почув. З'ясувалося, чого врешті-решт хотів Альбрехт. Небагато: всі реліквії Фрідріха.

Фрідріх був ладен розлучитися з деякими найрідкіснішими екземплярами: трьома колючками з тернового вінця Спасителя, настегенною пов'язкою Іоанна Хрестителя, а також зі Святим припонцем — одним з дванадцяти деякою мірою підтверджених припонців немовляти Ісуса. Передача всього цього Альбрехтові була б нечуваною жертвою.

Коли вже почало здаватися, що все вирішене, Альбрехт сказав:

— Ще одне.

— Ні, — відрубав Фрідріх, — достатньо.

— Дісмас повинен сповідатись.

Фрідріх і Спалатин подивились один на одного.

— Ти хочеш його висповідати? — спитав Фрідріх.

— Він согрішив. Тяжко. Йому треба спокутувати свій гріх. Це ж йому тільки на краще.

— Подивись на нього, хіба він недостатньо спокутував? Твоя турбота про його безсмертну душу дуже зворушлива. Будь певен, я перевірю, щоб він сходив до священика. Якщо виживе.

— Я волію почути його сповідь тут і зараз.

— Заради Бога, Альбрехте!

— А що, як він сконає дорогою до Віттенберга? Хочеш, щоб він представ перед Усевишнім зі страшним гріхом богохульства на душі?