Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 51

— Залиште нас.

Монсеньйор, священики і Дрогобард вийшли.

Альбрехт підвівся зі свого трону й спустився по сходах з помосту. Промовляючи далі, він походжав навколо Дісмаса. Його тон здавався більш ображеним, ніж осудливим.

— Скажи, і чим я заслужив таке віроломство?

— Кажу щиро, ваше високопреосвященство, я вражений до тієї ж міри, що і ви.

На технічному рівні це було чистісінькою правдою.

— Ні, ні! — перервав Альбрехт. — Припиніть це неподобство.

Він ще раз повільно обійшов навколо Дісмаса.

— Підпис майстра Кранаха не повинен був проявитися, поки ви, цілий і здоровий, не прибудете у свій гірський кантон. У нейтральний кантон, звідкіля я не зможу вас дістати. Але пожежа змусила вас тікати. Герб майстра Кранаха ніхто б не помітив, якби не пожежа, під час якої він проявився. Ви встигли б дістатися до свого села, де опинилися б у недосяжності. Але ви не встигли.

— Ваше високопреосвященство…

— Ще одне слово, і я викличу Дрогобарда, щоб він вирізав ваш язик. А тепер кажіть, хто затіяв цю маленьку та гарненьку інтригу? Ви самі? Не думаю. Ви не настільки розумний, я правду кажу, Дісмасе? Ні, ви всього тільки брудний швейцарський торговець кістками, який носить гарне взуття, куплене за вкрадені гроші. Ні, такий дотепний спосіб зради міг вигадати тільки Фрідріх — Фрідріх Мудрий.

Дісмаса охопив жах. Альбрехт вважає, що саме Фрідріх вчинив змову, щоб зганьбити його.

— Мені дозволено говорити?

— О, так. Будь ласка.

— Це був я. Не Фрідріх. Це була моя ідея.

Альбрехт зневажливо посміхнувся.

— Ти все продумав? І намалював оце?

— Так.

— Який талант, майстре Дісмасе! Я й не знав, що ви такий митець. Тоді скажіть, навіщо ви прикрасили цей шедевр підписом Кранаха?

— Мені здається, пояснення цьому… це через пентіменто.

— Пентіменто?

— Так, — продовжував Дісмас. — Я згадав. У мене деякий час зберігалось це полотно, я пам'ятаю, що декілька років тому на ньому був підпис Кранаха. Темперою. Я прибрав його з очей та забув про нього. З часом темпера блякне, розумієте? Особливо на лляному полотні. Отже, те, що було там раніше, напевне… зникло. Коли я заходився робити плащаницю… я цього не врахував. Дав маху, — вимовив Дісмас із вимушеним сміхом. — Отже, ваше преосвященство праві. Я не такий уже й розумний, як виявилось. І тепер сподіваюсь тільки на ваше милосердя.

— Милосердя? Це те, на що ти сподіваєшся?

— Ну, це ж чеснота, яку схвалює Господь.

— Не говори зі мною про Господа. — Альбрехт гидливо вказав на плащаницю. — Ти зганьбив його святий образ.

— Дозвольте з усією повагою зауважити — ваше преосвященство не були такі прискіпливі у випадку з човном святого Петра.

— Охорона!

Дісмаса поспіхом вивели.

14. Гріх кардинала

— Лист для курфюрста, майстре Спалатине. 3 Майнца, від кардинала.

Спалатин узяв листа від слуги, заздалегідь відчуваючи нудьгу. Черговий лист Альбрехта зі скаргою на Лютера? Вони рахувалися дюжинами — у діапазоні від благань до палкого гніву через відмови Фрідріха видати єретика.