Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 22

Він відсторонився від цих думок і знову посміхнувся.

— А тепер, племінничку Дісмасе, покажи, що ти привіз своєму старому дядечкові?

Дісмас вручив йому палець із ноги святої Варвари. У Фрідріха навернулись на очі сльози. Він не питав Дісмаса про ціну. Йому було байдуже. Разом вони розмістили його в галереї поряд зі шматочками інших святих помічників. Сто сімнадцять золотих і срібних дароносиць було в галереї у Фрідріха. Святі помічники для курфюрста мали особливо велике значення, бо вони жили у Рейнланді під час Великої чуми. Віруючі у присвячених їм храмах молилися за позбавлення від лихоманки і раптової смерті, за полегшення головного болю, хвороб горла, пухлин, сухот, сімейних чвар, спокус на смертному одрі та інших халеп. І тепер, з появою пальця Варвари, колекція була нарешті довершена. Відтепер молитви, вимовлені тут, діятимуть ще з більшою силою, ніж раніше. І таким чином Фрідріх заробить більше грошей на індульгенціях, придбаних саме тут. Бо це ж гроші на цеглу для його університету.

Фрідріх і його майстер реліквій провели наступні дні, розбираючи і розставляючи в галереї решту надбань, що прибули із Базеля.

Усього у замку було вісім галерей. В першій містилися мощі святих дів; у другій — священномучениць; у третій — святих праведників (з ребром святого Себальда у центрі); четверта і п'ята, присвячені святим мученикам, були заставлені майже до стелі. Вони дійсно скидалися на склепи.

— Це починає нагадувати склад, дядечко.

Головним експонатом тут було муміфіковане немовля, що його Дісмас привіз зі Святої землі.

У шостій галереї розташувалися мощі святих апостолів і євангелістів; у сьомій — патріархів, пророків та Святого Сімейства. Тут була солома з ясел, клапті з Ісусових пелюшок, пасмо його бороди, великий палець святої Анни, матері Діви Марії — найперша реліквія, яку Фрідріх придбав у 1493 році на острові Родос під час повернення з паломництва на Святу землю.

Восьма галерея була осердям усього: реліквії страстей Христових. Шмат мотузки, якою були зв'язані його руки, коли він стояв перед синедріоном і Пілатом, фрагмент жезла, що йому дали для насміху, кусок батога, яким йому здирали шкіру зі спини; губка, змочена в оцті, яку на списі прикладали йому до вуст, куски цвяхів, які вганяли йому в руки і ноги, і найсвятіше за все — шматки самого хреста. Насправді найціннішим Фрідріх вважав шип від Тернового вінця — звісно, саме той, що зранив чоло Христа.

Неможливо було перебувати у восьмій галереї, не будучи сповненим емоцій. Тільки рідко які з паломників, що приходили сюди прикластися до реліквій, не падали і не заливалися слізьми.

Їсти у Віттенберзі було прийнято двічі на день: пізнього ранку і пополудні. Вже в сутінках, у переддень Усіх святих, після того як все було підготоване, Фрідріх запросив Дісмаса повечеряти разом із Спалатином, його секретарем і довіреною особою, а також двірським живописцем Лукасом Кранахом.

Дісмас знав обох. Він завжди насолоджувався товариством Спалатина, доброго і дотепного, чиї розмови мали зазвичай науковий характер, але ніколи не були пихатими. Він любив плітки. Кранаха Дісмас вважав складною людиною: суворий, образливий, без почуття гумору, і доволі самозакоханий. Але, без сумніву, талановитий і працьовитий художник. Усе у Віттенберзі, як здавалося, належало йому, тож, можливо, самозакоханість була не безпідставна.