Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 2

Частина перша

1. Базель, 1517

Дісмас, можливо, й придбав би кістку з пальця апостола Фоми, але там було щось не те з чолов'ягою, який виставив його на продаж.

По-перше, він запросив за неї дуже мало. За таку реліквію, як палець, яким обмацали рану від списа на грудях Христа після його воскресіння, можна виручити сорок або п'ятдесят гульденів. А той просив лише п'ятнадцять. Ще більше занепокоєння викликала відсутність аромату, коли Дісмас підніс його до ніздрів. Справжня реліквія завжди приємно пахне. Насамкінець, у цього чолов'яги була ціла купа предметів, що він їх мав на продаж: язик (цілий) святого Антонія Падуанського, грудне молоко Діви Марії у пляшечці, камінець зі святих сходів палацу Понтія Пілата, декілька соломинок зі Святих ясел у Віфлеємі і стружка з ланцюгів святого Петра. Підозріло широкий асортимент товарів.

Досвідчений у цій справі, Дісмас більше довіряв продавцям, які дотримуються конкретних галузей. Скажімо, мощі жертв Діоклетіана. Або предмети, які були у фізичному контакті зі Святим Сімейством. Так, наприклад, мощі святої Анни, матері Богоматері, на цей момент мали величезний попит.

Остаточне викриття: коли Дісмас подякував чоловікові й повернувся, щоб піти, той одразу знизив ціну на п'ять гульденів. У наші дні на ярмарку реліквій у Базелі така непорядна поведінка зустрічалася все частіше.

Дісмас стояв на ринковій площі перед новою ратушею з чудовими багатокольоровими аркадами. Він окинув оком простір, що гудів від торгівлі. Мабуть, більше трьохсот експонентів.

Він з цікавістю помітив два суміжні прилавки, кожен з яких рекламував колючки з Тернового вінця. Невдале розташування. Але ж як багато торговців цього разу — не пропхатися!

Легенький вітерець тріпав вивіски. Одна з них рекламувала Мандиліон, друга — сударіум, третя — стопу (цілу) Магдалини. На цілу кінцівку ціна завжди зростала.

На північному боці площі біля рибного базару, де і годиться, розташувався найпопулярніший експонат цього року: цілий човен, заявлений як той, що належав святому Петру в його доапостольські рибальські часи у Галілеї.

Завдяки високому статусу в колі знавців реліквій, Дісмасові було надане право попереднього огляду. Запитувана ціна — три тисячі гульденів — була безглуздою, навіть якби човен був справжнім, у чому Дісмас дуже сумнівався. На очах переляканого продавця Дісмас поліз під нього зі збільшувальним склом. Там він знайшов червоточини, схожі на ті, що залишає морський шашіль-свердляк.

Обтрушуючись, він із докором дивився на продавця. Дивно виходить — морські черви поточили прісноводне рибальське судно?

Торговець відкашлявся і промовив:

— Ну, бачте, перед тим, як, е-е, човен завантажили на корабель і доставили в Марсель, він деякий час простояв на якорі у Середземному морі, в Яффі.

— Хм… Ну, дякую, що дозволили подивитись.

Ганьба, думав Дісмас, але ця штуковина могла б стати відмінним центральним елементом в оздобленні подвір'я замкової церкви у Віттенберзі. Або монастиря при Майнцькому соборі. Хтось придбає човна — можливо, якийсь новоспечений дворянин із Богемії, потім пофарбує його в розляпуваті кольори і поставить у якийсь рівчак з водою. З часом човен йому наскучить. Тоді можна буде дозволити дітям інсценувати на ньому славетні морські бої. Потім він, нарешті, протрухлявіє і затоне, і ця знатна особа зневажливо зауважить: мовляв, я завжди сумнівався, що той човен справжній.