Читать «Майстер реліквій» онлайн - страница 5

Отже: «Маврикій — меч». Той самий, яким відтяли голову святому Маврикію, предводителю Фіванського легіону.

Під час військової кампанії римський полководець наказав своїм людям принести жертву римським богам — щоб ті покарали бунтівних гельветів. Маврикій та інші новонавернені до християнства легіонери відмовилися. Тоді командир наказав стратити кожного десятого вояка. Легіонери все одно відмовились. Тоді знову стратили кожного десятого. Вони відмовились втретє, і полководець наказав повбивати геть усіх.

Непросте замовлення, але Дісмас мав гарні стосунки з перекупником в Санкт-Галлені, який обмовився, що знає, як прибрати до рук меча, або, принаймні, кусок рукояті.

Дісмас ще раз продивився згори донизу весь список Альбрехта. Може, ще щось? Так, ще одне. Стріла святого Севастіана. Альбрехт віддавав особливу перевагу римським воїнам-віровідступникам, і до цієї категорії святий Севастіан просто ідеально підходив. До того ж, Севастіан належав до преторіанської гвардії імператора Діоклетіана. Доля зіграла з ним злий жарт. Він примудрився пережити розстріл лучниками. А можливо, ті пожаліли його і вистрілили у якісь другорядні частини тіла. Коли Діоклетіан дізнався, що його колишній охоронець ще й досі живий (нехай і сильно забинтований), та продовжує служити християнам, він розлютився і наказав порубати Севастіана на шматки, щоб той уже напевне й по-справжньому помер, і скинути шматки у Клоаку Максиму — римську каналізацію. На стріли Севастіана завжди був добрий попит, і не тільки з боку Альбрехта. Тому за весь час своєї кар'єри мисливця за реліквіями Дісмас бачив їх у кількості, достатньої для забезпечення всієї римської армії.

Наступною у списку Альбрехта стояла ще одна річ зі спорядження римського солдата. Святий спис. Він тільки зітхнув.

Скільки ж разів Дісмас терпляче пояснював архієпископу, що «єдиний і справжній» Святий спис дістати не можна. Так, «справжніх і єдиних» списів на ринку хоч греблю гати — сотні, тисячі. Але саме та списова клюга, запевняв Дісмас, якою, ймовірніше за все, проштрикнули бік Христу, зберігається у підвалі базиліки Святого Петра у Римі. В 1492 році константинопольський султан Баязід подарував її Папі Інокентію VIII, щоб умилостивити понтифіка й призупинити хрестові походи. Дісмас упевнено казав Альбрехту, що теперішній Папа Лев X ні в якому разі не розлучиться з таким цінним експонатом. Хоча Лев, будучи Левом, міг би й спокуситися грошима. Загилив би ціну, як за рідну маму. Адже на всі Дісмасові пояснення і запевнення Альбрехт відповів лише те, що не має впевненості в автентичності ватиканського списа. Насправді малось на увазі: Дістань мені спис. Будь-який.

Від самого прибуття до Базеля тиждень тому Дісмасові було запропоновано не менше десятка «єдиних і справжніх» Святих списів, один навіть за якихось двадцять п'ять гульденів. Абсурд! Сумління не дозволяло йому цього, не дивлячись на те, що тоді можна було б викреслити клятий «Святий спис» зі списку Альбрехта раз і назавжди.

За всі роки полювання за реліквіями Дісмас ніколи не дозволяв собі ані купити, ані продати реліквію, якщо знав, що вона фальшива. Певна річ, ніколи не можна бути повністю впевненим у походженні мощей. Хто там зна, чи це дійсно кістка великого пальця святого мученика з Тіру, і чи це справжній шматок залізних ґрат, на яких живцем підсмажили святого Лаврентія.