Читать «Мазепинці: Український сепаратизм на початку ХVIII ст.» онлайн - страница 32

Серед селян і простих козаків Мазепа ніколи не був популярним. Козакам не подобалися його аристократичні звички й манірність, а крім того, ще задовго до 1708р. ходили чутки про його пропольські симпатії. Подейкували навіть, що він таємний католик. Але це невдоволення живили речі, глибинніш, ніж гетьманові манери. Українська старшина, як я знать усіх країн Східної Європи, встановлювала, особливо протягом Мазепиного двадцятиоднорічного гетьманування, повний соціально-економічний і політичний контроль над селянами й навіть козаками. Як провідник цієї еліти й найбагатша людина в країні, Мазепа був на передньому краї даного процесу. Він уособлював піднесення еліти та її прагнення панувати над рештою українського суспільства. Тому коли цареві маніфести зображували гетьманову угоду з Лещинським як спробу "повернути Україну в польське рабство", вони ї знаходили в українських масах відгук. Глибинне соціальне І напруження в українському суспільстві діяло, як це часто бувало в минулому, на користь царя.

Проти гетьмана та його шведських союзників працювала й природна ксенофобія мас, яку посилювали їхні глибокі релігійні почуття. Іноземні спостерігачі в Москві зауважували, що "навряд чи є народ, більш нетерпимий у своїй вірі, ніж українські козаки". Тривале релігійне переслідування в Речі Посполитій зробило українців надзвичайно чутливими до релігійних питань. Через це Мазепин союз із лютеранами-шведами й особливо з католиками-поляками з табору Лещинського — будь-який союз, спрямований проти одновірців — був для багатьох українців украй огидним.

Іронія долі полягає в тому, що саме Петро І протягом усього періоду свого правління не виказував до православ'я , жодної поваги. І саме Мазепа був, мабуть, найщедрішим жертводавцем, якого будь-коли мала православна церква в Україні. Навряд чи була в країні велика церква або монастир, що їх гетьман не збудував або не відновив. Деякі вірогідні оцінки показують, що він витратив на побудову церков і монастирів понад мільйон золотих. Крім того, гетьманова мати була ігуменя, в монастир пішла сестра, і сам він мав тісні зв'язки з українськими ієрархами. Варлаам Ясинський, Лазар Баранович, Стефан Яворський і особливо Йоасаф Кроковський були його особистими друзями. Тому гетьман міг сподіватися на деяку підтримку з боку українського духовенства. Але він її не здобув. Від 1686р. українська церква підпорядковувалася московському патріархові й саме з Москви одержувала накази. До того ж більшість українських церковників не хотіли ризикувати можливістю зробити в Росії, як багато хто із їхніх колег, блискучу кар'єру. Нарешті, духовенство було шоковане Мазепиною співпрацею з єретиками-лютеранами та ненависними католиками. Тому воно слухняно скорилося царевим наказам і лаяло свого колишнього патрона.