Читать «Мазепинці: Український сепаратизм на початку ХVIII ст.» онлайн - страница 30

У пропагандистській війні 1708—1709 рр. постали три головні питання:

    Мазепині мотиви;

    небезпеки, що загрожували Україні;

    релігійний аспект відступництва.

В своїх маніфестах цар уперше висловив думку, яка пізніше повторювалася в традиційній російській, радянській і навіть у західній історіографії. Мазепині дії, стверджував він, були зумовлені суто особистими, егоїстичними міркуваннями. Петро І доводив, що старий гетьман бажав повернути Україну в "польське рабство", за що мав згодом одержати від поляків князівство. На лихо для Мазепи, росіяни перехопили один із його листів до Лещинського, де йшлося про відносини України з Польщею. Компрометуючі витяги з нього з'явилися в царевому маніфесті. Крім того, гетьмана звинувачувано в тому, що він обкладав населення незаконними повинностями й податками, використовуючи їх задля власних потреб. За наказом Петра І ці податки скасовано. В такий спосіб цар хотів перекласти народне обурення війною з себе на Мазепу.

Гетьман намагався спростувати ці звинувачення. У присягах, що їх він складав перед своїми спільниками та перед запорожцями, а також у маніфестах, гетьман клявся, що діяв не задля власної вигоди, а задля добра всієї України. (У листі від 26 жовтня 1708р. Меншиков писав цареві: "Коли він це зробив, то не для однієї своєї особи, але й заради всієї України") . Чому, питав гетьман, він, старий, хворий, без жінки та дітей, мав би так ризикувати? Пристати до шведів, заявляв він, його змусило дедалі обтяжливіше російське ярмо. Слідом за цим перелічувалися кривди, що їх завдали чи могли б завдати росіяни: небезпека реформування козацького устрою та розселення українців за Волгою і, найважливіше, цілеспрямована ліквідація українських прав і вольностей.

Як і слід було очікувати, обидві сторони проголошували, що діють задля добра України. В одній зі своїх найбільш тиражованих відозв Петро І заявляв: "Ми можемо без сорому твердити, що жоден народ під сонцем не може похвалитися такими свободами та привілеями... як із Нашої, Царської Величності, милості малоросійський, бо жодної копійки в казну Нашу в усьому Малоросійському краї з них брати Ми не І велимо, а милостиво їх доглядаємо зі своїми військами й утриманням. Малоросійський край, святі православні церкви та монастирі і міста й житла їхні від бусурманського та єретичного наступу обороняємо". Скоропадський у своїх маніфестах також заперечував думку про те, що "Москва, тобто народ великоросійський, нашому народові малоросійському завше ненависна", і додавав, що цар "із уст милостивим словом і в Грамоті своїй Монаршій, за підписом власної руки, вберігати вольності і права наші милостиво гарантувати пообіцяв".

Шведи також втрутилися в риторичну сутичку. Оплакуючи "сумний стан" українців під російським пануванням, Карл XII обіцяв "із Божою поміччю... захищати й обороняти цю пригноблену націю, доки вони скинуть московське ярмо й повернуться до своїх давніх вольностей".