Читать «Мазепинці: Український сепаратизм на початку ХVIII ст.» онлайн - страница 34

Ще однією ознакою того, що становище шведів погіршується, була дедалі більша ворожість до них українських селян. Спочатку шведи дбали про те, щоб не викликати спротиву населення, й за потрібну їм провізію пропонували гроші. Проте коли селяни відмовляли, шведи змушені були забирати потрібне силоміць. Це призводило до сутичок, які навесні 1709 р. переросли в широку партизанську війну. Цар підбурював селян нападати на шведів, пропонуючи за захоплених ворожих офіцерів винагороду: 2000 рублів — за генерала, 1000 — за полковника й аж до 5 рублів за рядового. "За вбивство кожного ворога, за явним свідченням", плачено три рублі.

Ще більше посприяла налаштуванню селян проти шведів спроба наступу останніх на Слобожанщину. Ці землі лежали між Росією й Україною, і хоча офіційно вони належали до Росії, 100 тис. із їхнього 120-тисячного населення були українцями. Головна мета цієї операції полягала в тому, щоб розвідати підступи для планованого наступу на Москву. Шведи сподівалися також, що такий удар по власне російських землях спонукає донських козаків і неросійські народи Поволжя пристати до їхнього війська.

Однак операція зазнала невдачі. Вважаючи Слобожанщину ворожою територією, шведи ввійшли туди, як вони самі заявляли) "вогнем і мечем". Усі села в семимильній смузі знищено, а багатьох їхніх мешканців спалено. Через це багато слобожанців пішли в партизанські загони, які вбивали шведських солдатів, що відстали від своїх частин, нападали на патрулі, порушували комунікації. До того ж раптова відлига зробила дальший наступ майже неможливим. Карл XII змушений був відкликати свої експедиційні частини. Але партизани рушили за ними до Гетьманщини, й боротьба проти шведів там також посилилася. Вочевидь, Україна не давала шведам спокою та підтримки, яких вони сподівалися.

МАЗЕПА ТА ЗАПОРОЖЦІ

 Не все в Україні складалося на користь Петра І. Мазепа також досяг значних успіхів, шо неабияк стурбувало росіян. У квітні 1709 р. він зумів перетягти на свій бік і на бік Карла XII запорізьких козаків.

Була в цьому певна іронія, упродовж майже двадцяти років між гетьманом і запорожцями не було згоди. Існували глибокі соціально-економічні та політичні суперечності між гетьманом і аристократичною елітою, що правили осілим Лівобережжям, і військовим братством на Січі. Симпатії запорожців були на боці нижніх соціальних верств Гетьманщини, що зумовлювалося їхнім соціальним складом їх також обурювали спроби гетьмана й старшини розширити своє соціально-економічне панування.