Читать «Мазепинці: Український сепаратизм на початку ХVIII ст.» онлайн - страница 124

Орест Субтельний

Підбиваючи підсумки, легко було б зробити висновок, що свій шанс на успіх українські сепаратисти втратили під Полтавою і що багаторічна боротьба Орлика та його сподвижників у вигнанні була марною. Але такий присуд був би, мабуть, надто суворим. Порівняно зі здобутками пізніших поколінь українських емігрантів, Орликові вдалося зробити чимало. Передусім варто згадати високий рівень його політичних контактів. Він і його син Григор спілкувалися з Карлом XII, Людовіком XIV, Августом II, Станіславом Лещинським, султаном Махмудом і ханами Девлет-Гіреєм та Каплан-Гіреєм, не кажучи вже про їхніх провідних міністрів і дорадників. Деякі з цих володарів — шведський король, султан і хани — зв'язали себе договорами про створення незалежного від Росії Українського князівства. До того ж Орлик, на відміну від Ракоці чи Кантемира, зумів зробити другу спробу. Похід 1711-го та переговори 1712—1713pp. мало не принесли гетьманові у вигнанні владу над Правобережжям. Нарешті, Орликова діяльність у 20—30-ті роки завдала чимало клопоту російським правителям і також спричинилася, бодай непрямо, до їхніх тогочасних примирливих заходів в Україні. Зі смертю Орлика 1742р. закінчилася перша фаза довгої історії українського сепаратизму, в якій гетьмани і старшина відігравали провідну роль. Але прецеденти, що їх створили Мазепа та Орлик, зовсім не були забуті, коли в двадцятому столітті почалося відродження українського сепаратизму.