Читать «Мазепинці: Український сепаратизм на початку ХVIII ст.» онлайн - страница 33

Не міг гетьман очікувати підтримки и від міщан. І тут його справі шкодили глибинні соціально-економічні суперечності в українському суспільстві. Молода козацька еліта, що здобувала дедалі більшу владу, прагнула зміцнити свій вплив у містах, обмежуючи їхню автономію й зазіхаючи на торговельні привілеї. Загалом гетьмани, в тім числі й Мазепа, підтримували старшину. Міста не мали іншої ради, окрім просити в царя допомоги від утисків крайової еліти. Оскільки це відповідало їхнім інтересам, царі милостиво гарантували права міщан. Саме ця залежність від царів виключала будь-яку істотну підтримку Мазепи та його старшини міщанами.

І Петро І, і Мазепа усвідомлювали, що вирішальний суспільний елемент в Україні складали 800—1000 родин старшини. Саме на їхню підтримку Мазепа розраховував найбільше, оскільки він щедро обдарував старшину при поділі громадських земель. До того ж цар порушував козацькі права та вольності. А ідея приєднання до польсько-литовської Речі Посполитої приваблювала старшину тим, що вона розраховувала здобути такі самі широкі привілеї, які мала польська шляхта. Тому не дивно, що майже всі вищі урядовці Гетьманщини пішли за Мазепою до шведського табору. Одначе переважна більшість старшини, яку гетьманів крок заскочив зненацька, зайняла вичікувальну позицію.

Хоча цар одержував повідомлення, що багато хто зі старшини підтримує гетьмана, він вирішив, після застрашувальних акцій у Батурині, Глухові й Лебедині, схилити козацьку еліту на свій бік "ласкою". Тих, хто лишився вірним йому чи принаймні не пішов за Мазепою, Петро І щедро наділяв сконфіскованою землею й призначав на посади, що їх раніше обіймали мазепинці. Вжито також заходів, аби переманити назад ту частину старшини, яка перейшла до шведів. Цар оголосив, що кожного, хто повернеться до його табору протягом місяця після відступництва, він простить і поверне йому всі землі и посади.

Переконавшися, що події розвиваються невдало для шведів, дехто з найближчих спільників Мазепи пристав, Цареву пропозицію. Миргородський полковник Данило Апостол і генеральний хорунжий Іван Сулима втекли зі шведського табору. Невдовзі до них приєдналися сердюцький полковник Гнат Галаган і корсунський — Андрій Кандиба. Планували перекинутися й інші члени Мазеп иного оточення (деякі з них зробили це під час Полтавської битви). Багато хто з тих двох-трьох тисяч козаків, яких Мазепа привів до шведів, втекли ще раніше, ніж ці старшини. Роздратовані цими втечами, шведи поставили озброєну сторожу — під виглядом почесної охорони — довкола деяких із членів генеральної старшини, що вагалися. Шведські генерали почали сумніватися в надійності своїх нових союзників.

Цікавий випадок трапився під час Апостолового переходу до росіян. Суворо попередивши полковника ("дивись Апостоле, не здумай дурити мене так, як Карла"), цар прийняв його добре. Апостол привіз із собою листа від Мазепи, де той пропонував привести цареві руки Карла XII в обмін на повне прощення для себе самого. Спершу росіяни повірили в щирість цієї пропозиції й відповіли прихильно. Але невдовзі вони перехопили Мазепині листи до Лещинського, які свідчили, що гетьман не має наміру зраджувати шведського короля, Переконавшися, що хитрий Мазепа просто намагається збити їх із пантелику, цар та його міністри припинили листування. Наскільки серйозною була Мазепина пропозиція, ми, мабуть, ніколи не дізнаємося.