Та ще ж Задиза нам, кохана наша пані,Наказ дала — тебе, як око в лобі,В дорозі берегти. Святе її бажаннє:Бо так тебе терзали там жостоко, —Отсі слова мені вложила в ухо, —Що, дивлячись на тебе, вся тремтіла,Коли б не визівнув єси між злюк і духа…І відойти додому не хотіла,А все тобі услід, мов синові, гледіла.
ХХVІІ
Що вельми молода, сестра тобі літами,Та не було дітей в її старого,Та й ми, отамани, їй здаємось синами.Пожалься, боже, віку молодого!Казав мені факір, що хоче йти в черниціІ все добро на монастир оддати.Такої другої й не знаю молодиці,Вона не пані нам, а рідна мати:То мусимо їй всяк служити і вгоджати.
ХХVІІІ
Встань, Магомете: ось колодізь при дорозі,Що людям не дає від згаги вмерти.Хтось викопав у помислах о бозі:Надписано: «Благотвори й по смерті».Тут буде нам гаразд верблюди попасати.Поснідаймо: бо ти вже цілі суткиНе їв, не пив води, мов хочеш помирати.Тебе гнітуть якісь таємні думки…Молись, то й закіншич із совістю рахунки».
ХХІХ
«Рахунки з совістю!… Ось подивись на зорю,Як перлами лілію обсипає,Або на лебеді, як плещуться на морю:Так дух мій перед господом сіяє».І Магомет устав, і виріс перед ними.Товариші його не впізнавали…Якимсь дивними, усім немов чужими,Його і постать, і обличчя стали.Всі оступилися, ззирались і мовчали.
ХХХ
«Господь мене кріпить не хлібом, іншим брашном,А напоїв водою благодаті:Трапезуватиму під небесами смачноНа тій горі, мов у царській палаті».І пішки він пішов степом од каравана —Ніхто не смів його впинять словами, —І в мареві світивсь, мов серед океанаСіяє молодик над облаками.Дивились йому вслід, розводючи руками.
ХХХІ
«Хлопята! — обізвавсь ага, отаман сивий. —Возьміть ви по шматку повидла з медом,Сідайте на свої бахмати довгогривіІ їдьте назирцем за Магометом.Луки і ратища заздалегідь готуйте:Бо в тій горі напевно бо байраках.Мов на розбійника, на звіра там чатуйте…Не знає Магомет ізроду старха:То ви гледіть, щоб як не згинув бідолаха».
ХХХІІ
Розлігся караван при степовій дорозі,Навколішки попадали верблюди.Мов у чумацькому укладистому возі,Харчей у вюках повно і посуди.«Нехай в Едемі той мов пальма процвітає,Хто викопав колодізь сей спасенний!» —Рече старий ага і брашно розділяє:Фініки, смовкви, в маслі сир пряжений,Повидло медове і кофій лікарственний.