Читать «Магомет і Хадиза» онлайн - страница 6

ХХVІ

Та ще ж Задиза нам, кохана наша пані, Наказ дала — тебе, як око в лобі, В дорозі берегти. Святе її бажаннє: Бо так тебе терзали там жостоко, — Отсі слова мені вложила в ухо, — Що, дивлячись на тебе, вся тремтіла, Коли б не визівнув єси між злюк і духа… І відойти додому не хотіла, А все тобі услід, мов синові, гледіла.

ХХVІІ

Що вельми молода, сестра тобі літами, Та не було дітей в її старого, Та й ми, отамани, їй здаємось синами. Пожалься, боже, віку молодого! Казав мені факір, що хоче йти в черниці І все добро на монастир оддати. Такої другої й не знаю молодиці, Вона не пані нам, а рідна мати: То мусимо їй всяк служити і вгоджати.

ХХVІІІ

Встань, Магомете: ось колодізь при дорозі, Що людям не дає від згаги вмерти. Хтось викопав у помислах о бозі: Надписано: «Благотвори й по смерті». Тут буде нам гаразд верблюди попасати. Поснідаймо: бо ти вже цілі сутки Не їв, не пив води, мов хочеш помирати. Тебе гнітуть якісь таємні думки… Молись, то й закіншич із совістю рахунки».

ХХІХ

«Рахунки з совістю!… Ось подивись на зорю, Як перлами лілію обсипає, Або на лебеді, як плещуться на морю: Так дух мій перед господом сіяє». І Магомет устав, і виріс перед ними. Товариші його не впізнавали… Якимсь дивними, усім немов чужими, Його і постать, і обличчя стали. Всі оступилися, ззирались і мовчали.

ХХХ

«Господь мене кріпить не хлібом, іншим брашном, А напоїв водою благодаті: Трапезуватиму під небесами смачно На тій горі, мов у царській палаті». І пішки він пішов степом од каравана — Ніхто не смів його впинять словами, — І в мареві світивсь, мов серед океана Сіяє молодик над облаками. Дивились йому вслід, розводючи руками.

ХХХІ

«Хлопята! — обізвавсь ага, отаман сивий. — Возьміть ви по шматку повидла з медом, Сідайте на свої бахмати довгогриві І їдьте назирцем за Магометом. Луки і ратища заздалегідь готуйте: Бо в тій горі напевно бо байраках. Мов на розбійника, на звіра там чатуйте… Не знає Магомет ізроду старха: То ви гледіть, щоб як не згинув бідолаха».

ХХХІІ

Розлігся караван при степовій дорозі, Навколішки попадали верблюди. Мов у чумацькому укладистому возі, Харчей у вюках повно і посуди. «Нехай в Едемі той мов пальма процвітає, Хто викопав колодізь сей спасенний!» — Рече старий ага і брашно розділяє: Фініки, смовкви, в маслі сир пряжений, Повидло медове і кофій лікарственний.