Читать «Король Літр (збірник)» онлайн - страница 4

Привид (продовжує кружлять над майданом).

Тремтіть, падлюкі, від пророчеств страшних!Вам всім піздєц! Хоч їжте ананаси,Хоч рябчиків хуярьте!

Привид прицільно кида зверху пляшками поханигам, пиздить їх книгою «Тімур і його команда» по голові. Всі тремтять. Входить Йорік з пляшками і Заратустрою під пахвою. Він підступно преться без черги.

Йорік.

Пустіть! Я контужен на хуй! Я воював!Пока ти, сука, в тилу баб портив, я в танке горел!Я – льотчік!

Привид.

Піздєц! Ха-ха-ха-ха! Фойєр! Фойєр!

Привид веде зверху прицільне бомбометання, причому він страшно завиває – так, шо стає схожий на німецький самольот «юнкерс».

Йорік.

Ага-а!.. Люфтваффе, блядь?!?

Йорік швиря пляшкою в Привида і підбиває його. Підбитий Привид загоряється і, залишаючи за собою чорний дим, падає на землю, де вибухає. Залякані ханиги падають на землю, подзенькуючи пляшками. Йорік один залишається стояти. Обличчя у його геройськи вимазане сажею, руки міцно тримають Заратустру і авоську з пляшками. Над місцем побоїща шириться переможне «Ура!». Йоріка хапають і підкидають вгору. В наступившому апофеозі Йоріка несуть на руках як лідєра і національного героя. Сидячи на плечах у вдячного народа, він переможно дрочить. Звучать фанфари, гімни і кантати. Йоріка уносять, так шо на сцені лишаються тіки Кєнт, Літр і потоптана склотара.

Літр (сумно).

Усі перевороти, юний друже,Одне начало мають і кінець:Спочатку розбивається склотара,А потім підкрадається пиздець…

Дія четверта

Тронний зал. Посередині стирчить трон, схожий на Київський торт. На стінах висять портрети суспільних діячів, в тому числі: Менделєєва, Ломоносова, Мічуріна, Суворова і Макаренка. Два сери роблять у тронному залі влажну уборку: один підмітає, другий бризга із пляшечки, шоб не було пилюкі.

Перший сер.

Ви чули новину, мілорд?

Другий.

Аякже! Сьогодні – коронація!Нетлінну божественну фуражкуСвятого завойовника ВільгєльмаНатягнуть на поважного урода,Шо врятував британське можновладдя.

Чути фанфари. Входять сери. За ними верхи на менті в'ізжае Йорік. На ньому красівий білий кітель, сині галіфе і хромові чоботи. Вони по-дембельські спущені вниз гармошкою. На галіфе розстібнута ширінка, шоб зручно було дрочити. Йорік спритно плигає прямо з мента на пухкі тронні подушки.

Йорік.

Не віжу на галавє фуражку!Шо не ясно, блядь?!?

Сери (хором).

Уже несем, несем!Святися, царю, твойо чело лілейноє!Ми зараз помажемо тебе денатуратом на царство!

Сери мажуть денатуратом Йоріка і возлагають на його фуражку Вільгельма-завойовника. Звучить англійській гімн, всі стають по стійці «Смирно».

Йорік.

Хе! Сери йобані! Болтаються в строю,Як клізми в жопі, службиЩе ніхуя не пойняли, немаНіякого порядка в блядських інтелектуалів!їм тільки би пиздіти та читати,Та жерти вустриці, собак та кіз ібати,Дивитися на місяць очманіло, сидіти вдзені,Віршики писати про те, як плохо житьІ як колись він виїбав когось, а зараз плаче,Усе завішано портретами мудил!

(Тика пальцем є портрети)

Це шо за підараси, вас питаю?!?

Едмунд.

Мілорд! Це гуманісти.

Йорік.

Всіх – к хуям! Повісити оту картину гарну,Де гуманісти втрьох сидять на конях,Красиві й сильні лорди бородаті,І пильно стежать за пархатими жидами!