Читать «Користь незавершених справ» онлайн - страница 11

— Що? Ні, нікуди ми не їдемо! Ти забув, мене вигнали з дому! Мати мене навіть на поріг не пустить…

— Невже це так серйозно? І вона навіть не залишила умови повернення?

Ну звісно. Умова повернення. Повністю відлучити від родинного маєтку члена сім’ї не можна, треба обов’язково залишити один, хоча б зовсім примарний шанс на повернення. І мама його залишила…

— Ця умова нездійсненна, так що можеш вважати, що її немає, - я нервово повела плечем, намагаючись забути, з якою усмішкою, презирством мені оголосили її, ніби точно знаючи, що це не більше, ніж пуста формальність, яка нічого не змінить.

— Та кажи вже! Зрозумій, ми не маємо права випустити цей шанс. Можеш називати це як хочеш: безумством, затьмаренням розуму, інтуїцією, але я точно знаю, що ми маємо сьогодні бути у Черепку.

Інтуїції Кіра я довіряла, і точно знала, що вона не підводить, але від цього розуміння легше не ставало. А все ж… Може, друг зможе вигадати, як обійти умову…

— Добре, як знаєш. Для того, щоб повернутися додому, я маю побратися з кимось. Тепер ти розумієш, що нічого не вийде?

— Що? Чого ж це не вийде? Навпаки, все стає куди простішим. Навіть дивно, що твоя мати виставила таку просту умову. Навіть не вийти заміж, просто побратися… Легшого й не придумаєш. Та при достатньому бажанні ти могла б зробити це у той же день, як залишилася без ліцензії…

— Ні, не могла б… — мій голос звучав дуже тихо, мені було ніяково признаватися у цьому другові. — Сила накладає свій відбиток на усе моє життя. Ти ж знаєш, кому багато дано, з того багато і вимагається…

— А точніше? — трохи напружено поцікавився Кір. Звісно, він про це не чув, це прокляття передається виключно по жіночій лінії.

— Ти чув про суджених? Так от, у моєму випадку це не просто міф чи легенда, а дійсність. Чари підпускають до мене тільки тих, з ким можуть повністю взаємодіяти, а таких осіб можна перерахувати по пальцям однієї руки. Часто навіть родичі не входять у цей вузький круг. Ось, наприклад, моїй матері не пощастило. Раніше, коли ще бабуся була жива, ми були близькі одна одній, але потім… Я не знаю, як це сталося. Ми просто стали чужими.

— Невже це так… реально? І магія може міняти наші почуття, емоції?.. — Кір виглядав наляканим. Але я знала, що він хвилюється не за себе, а за мене. Як добре, що чари визнали його гідним! Не знаю, як би я жила без жодного друга…

— Ну… Скажемо так, вона не зовсім змінює почуття, вона скоріше відкриває правду. Я відразу відчуваю фальш, брехню… Але знаєш, ідеально чесних і добрих людей не буває, всі ми колись обманюємо. Набагато краще було б, якби все залишилося як раніше. Іноді правду краще просто не знати.

— Зрозуміло. Але ж… Зі мною цього не сталося? Я ж тобі не чужий? — дивно, Кір говорить в унісон моїм власним думкам.

— Ні. Ні, звичайно ж… Ти ніяк не міг би стати мені чужим.

— Ну тоді все має спрацювати! Сама подумай! — Кір усерйоз захопився ідеєю зробити з мене наречену.