Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 66

З іншого боку, це пояснює, як природний консерватизм, своєрідна «недбалість» могли у португальців безліч разів накладатися на амбіційні плани побудови майбутнього, підпо­рядкування історичного процесу суворим законам, ухваленим через мотиви, вищі за людські можливості. Поза сумнівом, у них залишалось укорінене в серцях бажання збагатитися, бажання, продиктоване майже потойбіч­ною могутньою силою. На осудливу критику Паоло Джовіо, який звинуватив португальців у прагненні наживи та браку делікатності під час торгівлі спеціями, гуманіст Даміан ді Ґойш міг зауважити, що прибутки від товару були необхідними для покриття витрат на непередбачені війни, які дозволяли поширювати католицьку віру. І якщо й зустрічалися зловживання, то винні у них були торговці, ці крикливі торгаші, яким не писаний майже жоден закон, крім такого, котрий сприяє їхній жазі збагачення.

* * *

Але ця милосердна поступка не заважала тому, що принаймні у заморських володіннях Португалії, якщо й не у власне метрополії, спостерігалося поступове послаблення позицій католицизму. Повністю залежна від цивільної влади, католицька церква, зокрема у Бразилії, мала прилаштовуватися до мінливих обставин. Через це керівництво Ордену єзуїтів, насамперед після того, як у 1551 році його святість папа Юлій ІІІ у буллі Praeclara calissimi підтвердив його підпорядкування королям Португалії, які брали під своє заступництво всі нові землі, практично на свій розсуд здійснювало у Бразилії церковну владу. Португальські монархи пропонували кандидатів на посаду єпископів і призначали їх після папського затвердження, стягували десятину на потреби церкви та засновували різноманітні релігійні установи власним коштом відповідно до своїх негайних потреб. Отже, церква перетворилася на ще одну звичайну гілку влади, на відділ мирської адміністрації або ж, за словами отця Джуліо Марії, на instrumentum regni.

Із подібною ситуацією, найімовірніше, пов’язаний той факт, що наші священики доволі часто виступали як супротивники суспільної дисципліни та поваги до законних властей (ідеться про славнозвісний «лібералізм» бразильських служителів церкви давніх часів). Як корпоративна структура, церква могла бути союзником і навіть вірним пособником цивільної влади, коли йшлося про стримання певного невдоволення населення. Проте священик особисто постійно перебував у опозиції до влади. Причому не лише протягом колоніального періоду, а й за часів імперії, яка зберігала традиції патронату, а постійні втручання влади до справ церкви призводили до того, що в лавах духовенства незмінно зріли настрої внутрішнього спротиву світській владі.